УКРАЇНА: ДВОЄ РОСІЙСЬКИХ СОЛДАТ ЗАСУДЖЕНІ ПІД ЧАС ДРУГОГО ПРОЦЕСУ ЗА ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ

31 травня двох російських військових засудили до 11 років та 6 місяців позбавлення волі. Вони визнали себе винними за звинуваченням у не вибірковому бомбардуванні цивільних об’єктів. Це вже другий обвинувальний вирок за воєнні злочини, винесений українськими судами загалом, і перший за межами столиці.

УКРАЇНА: ДВОЄ РОСІЙСЬКИХ СОЛДАТ ЗАСУДЖЕНІ ПІД ЧАС ДРУГОГО ПРОЦЕСУ ЗА ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ31 травня суд смт. Котельва, Україна, засудив двох російських солдат за воєнні злочини. © Єгор Рудь
0 хв 12Приблизний час читання

Через тиждень після того, як суд м. Києва, столиці України, виніс свій перший вирок за воєнні злочини, скоєні під час російського вторгнення, судом смт. Котельви, яке розташоване приблизно за 370 кілометрів на схід від Києва, на північ від міста Полтава, був винесений другий вирок. 31 травня в головній залі суду суддя Євген Болибок засудив двох російських військових 200-ї окремої мотопіхотної бригади до 11 років та 6 місяців позбавлення волі. Прокурор вимагав 12 років позбавлення волі.

Олександр Бобикін — військовослужбовець-контрактник Збройних Сил рф. Служив водієм-заряджальником бойової машини «Град». Олександр Іванов був у цій же бригаді навідником.

Двоє військових пояснили, що брали участь у так званих військових навчаннях у Курську на заході росії. 22 січня їх переправили до с. Новоолександрівка, Бєлгородської області біля північно-східного кордону України. За їх словами, саме тоді їхню бригаду повідомили про майбутнє вторгнення в Україну. 23 січня батарея з шести повністю завантажених бойових машин «Град», кожна з яких перевозить по 40 снарядів, рушила до села Малинівка. 24 лютого російські військові отримали наказ відкривати вогонь.

АРЕШТ

Зруйновано критичну інфраструктуру та житлові будинки українського села Козача Лопань. Знищений Дергачівський навчальний заклад.

Після перезарядки «Градів» колона попрямувала на територію України. За кілометр від кордону України російські військові дали ще три залпи.

Близько 9-ої ранку військова частина Бобикіна та Іванова просунулась на 25 кілометрів вглиб території України. Близько о 14:00 їхню колону знищили українські збройні сили. Загалом було знищено десять одиниць техніки, у тому числі шість «Градів» і три вантажівки з боєприпасами. Бобикін отримав поранення. Перш ніж вирішити здатись, він протягом десяти днів переховувався в оздоровчому таборі.

Володимир Ковальчук, адвокат Іванова, так розповідає про полон свого підзахисного: «Військові деякий час переховувалися, а коли вони намагалися повернутися до росії, їх зупинили на блокпосту. Вони не змогли правильно вимовити слово «паляниця» [традиційний український хліб, а також слово, яке використовують українці для позначення людей, які незаконно проникли на територію України] і були заарештовані».

Two Russian soldiers (Aleksandr Bobykin and Aleksandr Ivanov) stand in the dock during their trial in Ukraine.
Олександр Бобикін та Олександр Іванов були засуджені за не вибіркове бомбардування цивільних об’єктів © Єгор Рудь

«РОЗУМІННЯ ПРИХОДИТЬ ПОТІМ»

Прокуратура звинувачує російських солдатів у порушенні законів і звичаїв війни, стверджуючи, що вони добре усвідомлювали, що їх зброя вражатиме не вибірково, і що неминуче постраждають цивільна інфраструктура, житлові об’єкти та цивільні особи.

Перед судом блогер Володимир Золкін зняв відеоінтерв’ю з двома російськими військовими. Бобикін, зокрема, підтверджує, що розумів, що це були не вибіркові обстріли, хоча він і не був безпосереднім свідком їх наслідків.

- Що ви відчували під час масового вбивства? – запитує блогер.

- Розуміння приходить потім. Ви знаєте, як стріляє БМ-21? Люди бачать лише цифри. Цілі ні доводяться, ні координуються. По радіо командир отримує шифр і повідомляє його навіднику. При першому залпі я, чесно кажучи, не мав жодного уявлення, куди іде – у живу силу чи ні. Про другий постріл можу зі 100% впевненістю сказати, що він йшов на ураження живої сили».

Співробітник СБУ запитує Бобикіна:

- Як ви спите?

- Я міг би сказати, що погано. Але я не бачу, що відбувається після залпу «Граду». Це не відбивається у пам’яті. Це бачить командир підрозділу.

- Ви розуміли, що летить у людей? Про що ви думали? – питає блогер.

- Про що я думав? Я відмовився наводити перший залп. Вони сказали, що стрілятимемо вночі, я відмовився, сказав, що стріляти не буду, – відповідає Іванов.

- Хтось навів за вас?

- Командир, –  відповідають хором Іванов і Бобикін.

- У другому залпі я не брав участі. Я був у машині лікарів, тому що після першого залпу мені стало зле, – додає Іванов.

- Чи знали ми, що їдемо в Україну? І так, і ні. Навколо цього ходили жарти, але офіцери присікали їх, казали, нікуди не їдемо і все. Дехто відмовився їхати воювати», – розповідає Бобикін.

- Про Україну нам ніхто не казав… Нам нагадали, що ми військові, про наказ, який спочатку треба виконувати, а потім обговорювати, – продовжує Іванов.

- Ніхто вголос не казав «Україна», – каже Бобикін. Одного разу ми були в наметі, жартували, хтось казав, що ми їдемо в Україну… а хтось, що не поїде. Офіцер почув, увірвався до намету і почав кричати: «Що за дурниці ви говорите? Ніхто нікуди не їде; ми проходимо військову підготовку, просто виконуємо контрольне патрулювання і повертаємося до місця постійної дислокації». Лише один хлопець сказав, що не поїде в Україну, мав сміливість сказати: «Ви можете мене тягнути, якщо хочете, але я не поїду».

ПІД ПРИМУСОМ

Захист наполягає, щоб суд взяв до уваги, що його підзахисний діяв під примусом і з військового обов’язку: «Мій підзахисний Іванов народився в Оленегорську Мурманської області. Виріс і зареєстрований в селі Ревда – це невеликий, депресивний населений пункт в Мурманській області, який налічує близько 7 тис. мешканців, де немає жодних перспектив на майбутнє і важко знайти роботу. Натомість силовики та військовослужбовці мають соціальні гарантії, житло і гідне матеріальнее забезпечення, що і привабило цього тоді недосвідченого 18-річного Олександра Іванова. Роль мого підзахисного у інкримінованому злочині була мінімальна. Тому я вважаю максимальне покарання занадто суворим».

За кілька хвилин до оголошення вироку, до зали суду в наручниках завели Бобикіна та Іванова. Поліція займає свої місця біля скляної «клітки», де стоять підсудні, а судові охоронці залишаються біля судді. Ц судовій залі немає захистників. З обвинувачених знімають наручники. Двоє вдають, що не помічають запитань журналістів і їхні камери. Журналісти встигають зробити кілька фотографій підсудних, перш ніж до зали входить суддя Болибок.

Суддя зачитує вирок протягом 45 хвилин: «Олександра Бобикіна визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.428 Кримінального Кодексу України, засудити до 11 років 6 місяців позбавлення волі». Ідентичний вирок винесено Олександру Іванову. Вирок набуває чинності 6 квітня, з моменту коли російські військові потрапили до СІЗО.

Judge Yevhen Bolybok delivers the verdict in the trial of Aleksandr Bobykin and Aleksandr Ivanov, convicted of war crimes.
The Ukrainian judge pronounced a sentence of 11 years and 6 months against the two Russian soldiers. © Yehor Rud

КОРОТКА РОЗМОВА З ЖУРНАЛІСТАМИ

Після оголошення вироку журналісти підходять до скляної клітки. Іванов слухає перекладача, сидячі на лаві. Бобикін відповідає на запитання журналістів, проте обмежує відповіді лише «так», «ні» або «важко відповісти». Відповідає він голосно, як в армії.

- Ви будете подавати апеляцію?

- Ні.

- Ви вважаєте, що вирок справедливий?

- Так.

- Ви хочете, щоб вас обміняли?

- Так.

- Чи змінилось ваше ставлення до російського уряду?

- Так, змінилось.

- Чи повернетесь ви в Україну знову воювати, коли вас обміняють?

- Ні.

- Війна в Україні – це помилка?

- Так.

- Ви думаєте, путім повинен зупинити війну і відійти?

- Так.

- Ви згодні з тим, що володимир путін хворий, що це чудовисько і для людства, і для України?

- Це складне питання. Не можу відповісти.

Коротка розмова раптом обривається. Поліцейські та судові охоронці одягають наручники на російських військових і ведуть під супроводом до виходу.

Протягом 30 днів вирок суду можна оскаржити. «Як я розумію, є пом’якшуючі обставини – їх щиросердне каяття і те, що вони визнали себе винними за всіма пунктами обвинувачення», - пояснює прокурор Олег Максюк. Він додає, що серед цивільних ще не всі жертви ідентифіковані, оскільки знаходяться на території, яку постійно бомбардують, або на окупованій території.


Цей репортаж, який є частиною серії репортажів про воєнні злочини, реалізований у партнерстві українським журналістами. Спочатку він був опублікований на інформаційному сайті «Судовий репортер»