ДЕРЖАВНА ЗРАДА В КРИМУ: «Я НЕ РОЗУМІЮ, ЗА ЩО МЕНЕ ТАК СУВОРО КАРАЮТЬ»

Після місяців війни в Україні багато справ про державну зраду доходять до стадії винесення вироку. Саме ця була проведена у Львові і стосується Криму. Інша справа відбулася у Києві [стаття внизу сторінки]. У Львові, на заході України, 58-річну колишню співробітницю «Міністерства промислової політики Республіки Крим», півострова, анексованого в 2014 році Російською Федерацією, визнали винною у державній зраді, незважаючи на її протести.

Затримана у Львівській області на заході України при спробі перетнути кордон з Польщею, Тетяна Незеленнікова була засуджена за державну зраду через свою роботу в уряді окупаційної влади Криму.Затримана у Львівській області на заході України при спробі перетнути кордон з Польщею, Тетяна Незеленнікова була засуджена за державну зраду через свою роботу в уряді окупаційної влади Криму. © Катерина Трохимчук
4 хв 18Приблизний час читання

58-річну Тетяну Незеленнікову звинуватили у державній зраді за співпрацю з окупаційною владою в Криму. На цій посаді вона вводила обмеження для українських підприємств. Таким був загальний напрямок російської політики, і суд встановив, що Незеленнікова була однією з тих, хто його реалізовував.

У своїх висновках прокурор Олег Телефанко просив призначити 15 років позбавлення волі та конфіскацію майна. 1 листопада суддя Наталія Зубачик винесла вирок – 12 років позбавлення волі, що є мінімальним покаранням за державну зраду відповідно до Кримінального кодексу України.

На останньому засіданні підсудна розплакалася:

– Прошу суд не застосовувати до мене таке жорстоке покарання.

– А що ви пропонуєте застосувати? – здивовано запитала суддя.

– Прошу врахувати мій вік і все інше. Я вважаю, що є можливість щось переглянути і врахувати пом'якшувальні обставини.

– Я не зовсім розумію. Про що ви просите суд?

– Не карати мене так суворо.

– А як?

– Розглянути можливість пом'якшення [покарання]. На даний момент я не розумію, за що мене так суворо карають. Я цього не розумію.

Незеленнікова свою провину не визнає. «Я не здійснювала ніякої підривної діяльності, нічого подібного», – заявила вона суду. «Я просто працювала, щоб заробляти на життя, щоб мати можливість допомагати своїм батькам-пенсіонерам. Вони потребували постійного догляду. Минулого року хворіли і мама, і тато. Моя робота не була спрямована на підривну діяльність, оскільки не мала до неї відношення. Я не завдала шкоди економіці України».

Незеленнікова була затримана у Львові у квітні цього року. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона приїхала до свого рідного міста Кам'янське на Дніпропетровщині, коли помер її батько. Після 24 лютого Незеленнікова не змогла повернутися до окупованого Криму з України і спробувала знайти вихід: втекти до Польщі через Львівську область, а потім поїхати до Білорусі та в Росію. Але перш ніж вона встигла перетнути кордон, її затримали на українській митниці.

«На митниці я надала паспорт громадянки Росії», – підтвердила вона у суді.

«ЄДИНЕ МІСЦЕ, ДЕ МОЖНА ЗАРОБИТИ ГРОШІ»

Незеленнікова проживала в Криму з 1987 року, задовго до анексії, у місті Сімферополь. Спочатку працювала інженером у проектній компанії. Пізніше працювала заступником начальника управління торгівлі та побутового обслуговування Міністерства економіки півострова. 

Після захоплення влади Росією у 2014 році, Незеленнікова обійняла посаду заступника керівника «Міністерства промислової політики Республіки Крим». У тому ж році Незеленнікова успішно закінчила Російську академію народного господарства і державної служби при Президентові Російської Федерації.

У 2020 році вона отримала медаль «за сумлінну працю» від окупаційної влади за «багаторічну віддану працю, високий професіоналізм та у зв'язку з Днем працівників торгівлі». Обвинувачена працювала в «міністерстві» до квітня 2021 року, потім вийшла на пенсію.

Як свідчать матеріали справи, Незеленнікова входила до складу кількох комісій, створених при «Раді міністрів Республіки Крим». У її телефоні слідчі виявили фотокопію листа, в якому відтворено доручення Президента Російської Федерації щодо реалізації проекту «Російські ярмарки», спрямованого на активізацію ярмаркової торгівлі. Водночас, в інших документах згадується про заборону на ввезення українських товарів. За версією слідства, Незеленнікова готувала документи, які сприяли постачанню продукції з Російської Федерації до анексованого Криму.

«Я МАЮ ПРАВО НЕ СВІДЧИТИ ПРОТИ САМОЇ СЕБЕ»

Якщо раніше Незеленнікова намагалася пояснити суду свою позицію, то під час її допиту вона була неговіркою. Вона побажала скористатися своїм правом не свідчити проти себе і відмовилася відповідати на уточнюючі запитання прокурора.

– Яку посаду Ви обіймали до анексії Криму? – запитав прокурор.

– Чи маю я право не відповідати на це питання? – запитала підсудна.  

– Чи вважаєте Ви правильним, що Крим був анексований Росією? – знову запитує прокурор.

– Це не має відношення до справи, – заявила її адвокат, попросивши суд зняти це питання.

У період з 2017 по 2022 роки Незеленнікова 12 разів перетинала кордон України через анексовану територію – сім разів через пропускний пункт в Чонгарі, і п'ять разів в Каланчаку Херсонської області. Для цього вона використовувала свій український паспорт, хоча на той час вона вже отримала російське громадянство.

– З якою метою і коли ви отримали російський паспорт? – запитав прокурор.

– Я отримала його у 2014 році, 10 квітня, тому що там у мене була робота і житло. В Україні у мене не було ні роботи, ні житла, – відповіла Незеленнікова.

– Де ви працювали, коли отримали російський паспорт?

– Це було в Міністерстві економіки.

– Це був орган Російської Федерації чи України?

– Мені важко відповісти на це питання.

– Що ви маєте на увазі? Чому? – продовжила суддя.

– Я вже не пам'ятаю, як всі ці події відбувалися.

– Тетяно Василівно, чи працювали ви в Міністерстві промислової політики Республіки Крим?

– Так, я працювала.

– На якій посаді ви працювали?

– Я вже не пам'ятаю, бо було багато реорганізацій.

– Назвіть мені посади, які ви пам'ятаєте.

– Я маю право не свідчити проти себе.

– Скажіть, будь ласка, під час вашої роботи після окупації Криму Російською Федерацією, чи надходили до вас якісь листи, вказівки, різні директиви від органів Російської Федерації, які ви виконували або в яких брали участь? – наполягає прокурор.

– Я маю право не свідчити проти себе.

Адвокат Незеленнікової просить її дати пояснення, але безрезультатно. «З 10 квітня 2014 року Незеленнікова є громадянкою Російської Федерації з усіма правами та обов'язками, тому вона не може бути суб'єктом злочину в розумінні Кримінального кодексу України», – стверджує він. Дійсно, закон передбачає, що однією з підстав втрати громадянства України є добровільне набуття громадянства іншої держави. При цьому, Незеленнікова не просила про вихід з громадянства. Вона та інші чиновники-перебіжчики в окупованому Криму були визнані громадянами Росії, але це автоматичне набуття не визнається Україною.

«Я працювала, бо треба було якось жити і щось робити. Чи варто залишатися без діла? Я все життя працювала, щоб мене звинуватили у державній зраді?», – обурюється Незеленнікова.

ДЕРЖАВНА ЗРАДА НА КИЇВЩИНІ: 15 РОКІВ ЗА ВИЗНАННЯ ПРОВИНИ

Ірина Салій, наша кореспондентка у Києві Судовий репортер»)

Taras Tyshchenko est dans le box des accusés, jugé pour haute trahison en Ukraine.

Тарас Тищенко був засуджений київським судом до 15 років ув'язнення за те, що показав росіянам місце проживання членів української територіальної оборони. ©Ірина Салій

3 листопада у Солом'янському районному суді м. Києва відбувся черговий розгляд справи про державну зраду, під час якого до 15 років позбавлення волі було засуджено Тараса Тищенка, 42-річного мешканця села Перемога, що на сході столиці. Все його майно, окрім житла, буде конфісковано. Тищенко зізнався, що під час окупації він показав росіянам місце проживання членів територіальної оборони, серед яких, на щастя, ніхто не загинув. «Я вірю, що він щиро розкаявся. Він визнає свою провину», – повідомив його адвокат. Прокурор та захисник погодили покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.

Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин « Sudovyi Reporter ».