ПЕРШИЙ ВИРОК ЗА ЗВИНУВАЧЕННЯМ У СЕКСУАЛЬНОМУ НАСИЛЬСТВІ ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ

2 листопада Новозаводський районний суд Чернігова, що на півночі України, заочно засудив двох російських військовослужбовців, звинувачених у знущаннях над мешканцями окупованого села в цьому регіоні в березні 2022 року. Пропонуємо вашій увазі погляд на судовий процес, який нерідко проводився за зачиненими дверима.

«Навіть електропроводка не витримує цього вироку», – пожартував український суддя, оголошуючи вердикт 2 листопада.«Навіть електропроводка не витримує цього вироку», – пожартував український суддя, оголошуючи вердикт 2 листопада. © Ірина Салій
5 хв 1Приблизний час читання

Вранці 2 листопада, коли суддя Володимир Павлов розпочав публічне оголошення вироку у заочному судовому процесі над двома російськими військовослужбовцями, яких у березні 2022 року звинуватили у знущаннях над мешканцями окупованого села в Чернігівській області на півночі України, за його спиною щось специфічно зашипіло. «Навіть проводка не витримує цього вироку», – пожартував суддя. Упродовж декількох тижнів російські ракети пошкоджують енергосистеми України, тому учасники судового процесу були вимушені змінити приміщення, щоб забезпечити належну аудіо- та відеофіксацію судового засідання.

Оголошення вироку тривало лише кілька хвилин, оскільки у воєнний час судді мають право зачитувати лише короткий виклад, тобто сам вирок. Руслана Кулієва засуджено до максимально можливого покарання – 12 років позбавлення волі, а його молодого товариша Андрія Чудіна – до 10 років. Повний текст вироку буде надіслано сторонам пізніше. Таким чином, це перше засудження українським судом сексуального насильства, скоєного під час війни.

СЕКСУАЛЬНІ ДОМАГАННЯ

9 березня село під Черніговом зайняли військовослужбовці 80-го танкового полку (військова частина № 87441) збройних сил Російської Федерації, що дислокується на території Росії у місті Чебаркуль. Тринадцять з цих військовослужбовців оселилися в будинку, де проживала літня жінка з її онучкою та онуком.

Командира окупантів 30-річного Руслана Кулієва звинувачують у тому, що він більше тижня домагався вдвічі молодшої за нього дівчини. Згідно з обвинувальним актом, сержант Андрій Чудін утримував старшого брата дівчини, колишнього військовослужбовця строкової служби Національної гвардії, на подвір’ї у кайданках, змушуючи його ночувати без зимового одягу просто неба на морозі.

Кулієв звинувачується в тому, що він бив і душив дівчину, а також шантажував її, погрожуючи вбити її брата, якщо вона не вступить з ним у статевий зв'язок. Однак це йому не вдалося. На допомогу прийшла тітка. Пані Наталя мешкає у сусідньому селі. Брат і сестра – її племінники, а господиня дому – її рідна мати. Коли телефонний зв'язок перервався, Наталя поїхала до рідних, незважаючи на присутність ворожої армії.

Наталя та її племінник дали свідчення на закритому засіданні 18 жовтня. Потерпілу дівчину на судовому засіданні не допитували. У суді транслювався лише відеозапис її свідчень під час слідства. Після російського вторгнення в Україну в лютому, закон був змінений, щоб дозволити використовувати відео-свідчення потерпілих і свідків як докази в суді. Це дозволяє, зокрема, уникнути додаткового травмування.

«ТЬОТЮ, ЗАБЕРІТЬ МАШУ!»

«У селі було більше тисячі [російських військових], не рахуючи техніки. Я була в шоці», – розповіла Наталя в інтерв'ю «Судовому репортеру» після слухання справи. Коли вона прийшла до будинку матері, солдат запитав її: «Куди ти йдеш?». «Я відповіла: «Додому». Я дійсно йшла додому. Я привезла їм трохи продуктів, тому що у них було небагато, і тому що не було зв'язку».

Коли вона приїхала, «російський солдат рубав дрова. Потім він пішов за мною. Він сказав, що не відпустить ні Сашу, ні Машу. Він нікого не пропускав. Дві ночі я не спала. Я пообіцяла, що повернуся наступного дня. Але бомбардування було настільки сильним, що вийти було неможливо. У моєму селі росіяни не жили, але вони у нас грабували. Вони заходили в будинки, забирали їжу і все що їм було потрібно», – згадує Наталя.

«Коли я приїхала, очі Саші наповнилися сльозами. Він сказав: «Тьотю, заберіть Машу!» Він сказав, що її домагається командир, а він нічого не може зробити, бо прикутий. Мама втрутилася один чи два рази, а потім командир вдарив її так сильно, що вона впала і настільки боляче вдарилася головою об диван, що втратила свідомість, і [її] довелося обливати водою».

«МИ ПРИЙШЛИ ЗВІЛЬНИТИ ВАС ВІД АМЕРИКАНСЬКОГО НАТО»

Коли Наталя повернулася до будинку матері, вона була шокована і проклинала солдатів. Вона запитала, хто був старшим за званням. Виявилося, що це був такий собі «зростом у півтора метра разом з підборами», – розповіла вона. Солдат сказав: «До хати не можна заходити. Ти – розвідниця, я тебе пристрелю. Ти – нацистка. Ми прийшли звільнити вас від американського НАТО».

– Де ви бачили, що у цієї жінки в будинку є НАТО? – відповіла вона. – Я зайшла і сказала Маші і мамі: «Готуйтеся!»

– Вони нікуди не підуть, – сказав солдат.

– Що ви маєте на увазі? Ми – вільні люди! Ви ж не забороните мені їх забрати, хто ви такий? Командир? Потім у нього затріщала рація, я почула «Москва» і він вийшов з хати. Потім він повернувся і сказав: «Гаразд, сьогодні я добрий, забирайте їх».

Пізніше окупант зрозумів свою помилку [відпустити Машу] і катував хлопчика, щоб дізнатися адресу його тітки, але нічого не добився.

«Я б і сьогодні пішла по неї, якби виникла така ситуація», – говорить Наталя в інтерв'ю.

«НЕ ДОВЕДЕНО, ЩО ЧУДІН – ЦЕ ЧУДІН, А КУЛІЄВ – ЦЕ КУЛІЄВ»

Прокурор просив для обох обвинувачених по 12 років позбавлення волі, хоча їхні ролі були різними. «Ми вважаємо, що навіть 12 [років] замало для такої жорстокості, але більше закон не дозволяє», – заявив прокурор Ігор Кондратюк, який працює у сфері ювенальної юстиції.

Адвокати обвинувачених Олег Костюк та Микола Кашуба клопотали про виправдання російських солдатів. Вони вважають, що не доведено, що з 13 військовослужбовців, які зайняли сільську хату, саме Кулієв і Чудін, а не хтось інший, вчинили злочини. (Слідчі шукали фото у соціальних мережах, а не у військових та паспортних базах даних Російської Федерації).

«Не доведено по суті, що Чудін – це Чудін, а Кулієв – це Кулієв. Анкетні дані [персональні дані обвинуваченого] не були встановлені відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Для проведення такої негласної слідчої розшукової дії необхідно було отримати ухвалу слідчого судді. Дозвіл суду обов’язковий, і докази, зібрані без такого дозволу, є незаконними», – розповів «Судовому репортеру» адвокат Чудіна Костюк.

Відправною точкою розслідування став телефонний номер одного з російських окупантів. Прокурор спочатку заявив, що Кулієв «залишив» свій номер телефону в будинку. Але згодом з'ясувалося, що це потерпілий записав з солдатського блокноту на шматок шпалер номер телефону якогось «Андрія Сергійовича», поки той відвернувся, розпалюючи котел. З'ясувалося, що номер належить тому самому солдату Чудіну, який побив хлопця і чотири ночі тримав його в кайданках на вулиці. Слідчі [місцевої прокуратури] знайшли в соціальних мережах сторінки, пов'язані з цим номером телефону, і на них було фото Чудіна. Коли потерпілі впізнали росіянина, пазл склався.

Кулієв під час проживання в будинку потерпілих носив на формі шеврон зі своїм прізвищем. Його ідентифікували у складі військової частини, в якій проходив службу Чудін. Двоє потерпілих, брат і сестра, побачивши фото, підтвердили, що це він.

«Я Б, НАПЕВНО, ВЧИНИВ НАД НИМ САМОСУД»

У розмові з «Судовим репортером» постраждалий хлопець сказав, що не має особливих претензій до інших одинадцяти росіян. «Я навіть можу сказати, що більшість поводили себе адекватно, але вони не мали впливу, щоб нам допомогти», – додав він.

Коли російські солдати відходили, вони забрали ковдри, карабіни від ключів, армійські рукавиці (хлопець служив у Національній гвардії) та інші дрібниці. Про крадіжку родина не стала заявляти. «Найголовніше, що сестра здорова, речі можна купити, але життя і здоров'я – безцінні», – пояснив хлопець в інтерв'ю.

Згідно з рішенням суду, темно-зелена військова куртка, залишена російськими солдатами у сільській хаті, підлягає знищенню як така, що не є речовим доказом, а шматок шпалер з номером телефону окупанта залишається у матеріалах справи.

Воєнні злочини не мають терміну давності. Це означає, що Чудіна і Кулієва могли б судити через 20 років. Але українська прокуратура вирішила засудити їх зараз, навіть за відсутності обвинувачених.

На запитання, що він думає про заочне засудження, потерпілий хлопець лише знизує плечима і зізнається, що воно справляє дивне враження. «Я хотів би, щоб вони понесли покарання. Мою сестру Чудін не чіпав і мене особливо не ображав. Але ж був Кулієв! Навіть у в’язниці, він не усвідомить своєї провини. Я б, напевно, влаштував йому самосуд», – сказав він нам за межами суду. Коли суддя запитав хлопця про бажане покарання, він не наважився сказати, наскільки сильно хоче помститися.

«Я хотів би прокинутися вранці і зрозуміти, що це був сон», – сказав він. «Забути війну з Росією і забути, що Росія існує».


Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин «Судовий Репортер».