В обідній час 10 березня 2022 року біля церкви у селі Лукашівка на Чернігівщині, що на півночі України, стався воєнний злочин. Російський військовий з напів обпаленим обличчям, одягнений у форму та шкіряну куртку, впритул розстріляв українського військовополоненого.
Потім почав допитувати двох цивільних чоловіків та неповнолітнього однаковими жорстокими методами: побиття, погрози вбивством і автоматна черга над головою, що імітувала розстріл. Слідство встановило, що російським військовим був комбат 74-ї бригади майор Даніл Коблік з позивним “Магніт”.
У 2024 році український суд заочно засудив його до довічного позбавлення волі.
Село Лукашівка знаходиться майже за 20 км на південь від Чернігова. Воно починається за 10 км в бік від траси М01, яка сполучає Чернігів та Київ. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, таке розташування давало хибну впевненість цивільним, що російських військових у селі не буде. Тому після 24 лютого 2022 року люди їхали сюди на дачі, до батьків та родичів. За словами сільського старости Володимира Ігнатенка, у 2022 році в Лукашівці проживало 334 особи, а ще майже 50 приїхали в село до рідних.
Історик та учасник бою в Лукашівці Сергій Леп’явко розповів, що підрозділи ЗСУ зайшли в село на початку березня. А 9 березня російські військові розпочали наступ на Лукашівку із сусідніх сіл Слобода та Іванівка. Сергій Леп’явко наголошує: сили були нерівні.
“На той час у Лукашівці знаходилося менше 120 українських військових. Російські окупанти заїхали трьома колонами з 60-80 машин: декілька танків, броньована і бортова техніка. Відтак, їх було від 600 до 800 людей”, – вважає історик. У тому бою загинуло близько двадцяти українських військових. Інші потрапили в полон.
Порушено 21 кримінальну справу
Але “Магніт” не єдиний, кого звинувачують у злочинах, скоєних у Лукашівці в період окупації з 9 по 30 березня 2022 року.
Так, у місцевої мешканки Надії Денисенко під час окупації жило 17 людей. Поміж них – родичі, які приїхали з міста, та односельці, будинки яких були зруйновані. Як повідомили українські слідчі, щонайменше троє з них зазнали знущань від російських військових і проходили у кримінальних провадженнях як потерпілі.
Очільник відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Чернігівської обласної прокуратури Кирило Пугачов розповів, що в Лукашівці воєнні злочини об’єднані в 21 кримінальне провадження. Статус потерпілих мають майже 50 людей. Та практично кожного мешканця можна визнати постраждалим.
“По суті, кожен зруйнований чи пошкоджений будинок – це воєнний злочин. Але ми розуміємо, що під час однієї атаки пошкоджень зазнавали кілька будівель. У таких випадках ці злочини оформлені в одне кримінальне провадження”, – пояснює Кирило Пугачов.
Правоохоронці зафіксували у Лукашівці вбивства, катування, поранення та незаконне утримання цивільних, розстріл військовополонених, пошкодження цивільних об’єктів, захоплення майна.
Слідчі дії встановили, що на території Лукашівки перебували батальйонно-тактичні групи зі складу 74-ї окремої гвардійської Звенигородсько-Берлінської бригади. Також були військові 55-ї окремої гірської мотострілецької бригади. На підкріплення приходили й інші підрозділи, які важко встановити.
5 справ про військові злочини передали до суду
На сьогодні п’ять проваджень щодо воєнних злочинів у Лукашівці скеровано до Чернігівського районного суду. По трьом із них уже є вироки. Усі троє обвинувачені – військові 74-ї окремої гвардійської Звенигородсько-Берлінської бригади, їх судили заочно.
Перша справа стосувалася Нікіти Бєлозьорова з Іркутської області Росії. Він тероризував родину з трьома дітьми. У вироку сказано, що він разом із іншими невстановленими солдатами РФ тричі приходив до помешкання родини. Бєлозьоров бив батька родини по голові та спині, погрожував розстріляти і відрубати пальці на руці: для цього поклав її на лавку і вдарив сокирою поруч. Також лякав, що кине гранату в погріб, де дружина переховувалася з дітьми. Потім він пограбував їхній будинок. Відповідно до даних слідства, крім готівки, телефону та колекційного ножа, російський військовий також забрав дитячі речі.
Потерпілі та свідки впізнали Бєлозьорова серед фотографій, які надали слідчі. Крім того, його ім’я є в списку військових РФ, що згодом знайшли в Лукашівці. Аркуш зі списком російські окупанти використали, аби залишити господарям будинку записку: “Извините, что пришлось воспользоваться вашим домом! Не обижайте кота!”
Суд визнав Бєлозьорова винним у порушенні законів та звичаїв війни, вчинене групою осіб: побиття, погрози та катування цивільних, а також пограбування. Його засудили до 12 років тримання під вартою. Вирок набув чинності 1 вересня 2023 року, через місяць після оголошення. Це означає, що адвокат Бєлозьорова апеляції не подавав.
А ось у двох інших справах апеляції були. Так, 28 серпня 2023 року суд першої інстанції виніс вирок Олександру Дударєву з Алтайського краю Росії. Його звинувачують у тому, що 14 березня 2022-го він разом з іншим військовим РФ прийшов до місцевого чоловіка. Окупанти хотіли отримати від нього інформацію про розташування позицій ЗСУ. Під час допиту чоловіка били ногами, стріляли під ноги, погрожували вбити. Потерпілий отримав переломи. Потім напарник Дударєва вистрілив селянину в праву ногу. Так вийшло, що цим самим пострілом він поранив і себе.
Потерпілий упізнав Дударєва на фотознімку, який надали правоохоронці. Чернігівський районний суд визнав його винним у порушенні законів та звичаїв війни – незаконне затримання, погроза вбивства та побиття цивільного. Російського військового засудили до 12 років позбавлення волі. У грудні 2023 року Чернігівський апеляційний суд залишив цей вирок без змін.
Староста Лукашівки Володимир Ігнатенко повідомив, що потерпілий у цій справі селянин помер у 2025 році через погіршення стану здоров’я.
Довічне ув’язнення для “Магніта” – ймовірно, загиблого
Третій вирок по Лукашівці винесли “Магніту”, командиру батальйону тієї ж 74-ї бригади, родом з Кемеровської області Росії.
Усі свідки та потерпілі практично однаково описували вигляд Кобліка – шкіряна куртка поверх військової форми, деякі зауважили про напів обпалене обличчя. Люди впізнали Кобліка по фотографії, яку надали правоохоронці.
На момент проведення слідства Коблік перебував у Росії, в місті Юрга Кемеровської області.
Чернігівський районний суд засудив Даніла Кобліка до довічного позбавлення волі. Його адвокатка не погодилася з таким рішенням, тому подала апеляцію, в якій вона не заперечувала доведеність вини російського комбата та кваліфікацію його дій, а не погоджувалася саме з призначенням найсуворішого покарання за кожним із інкримінованих кримінальних правопорушень. На думку адвокатки, суспільний резонанс справи та фізична відсутність обвинуваченого не можуть бути підставою для призначення йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Проте Чернігівський апеляційний суд залишив рішення без змін.
Родичі потерпілих розповіли, що згодом отримали інформацію від правоохоронців про ймовірну загибель “Магніта” на війні в Україні ще в 2023 році.
НГО допомагають ідентифікувати російських військовослужбовців
16 з 21-го провадження досі перебувають на стадії розслідування.
Кирило Пугачов розповів про основну складність: “Самі факти нам відомі. Не думаю, що там ще щось відбувалося, про що ми не знаємо. Хіба, можливо, сексуальне насильство, про яке ще не заявили. Ми розуміємо, які підрозділи були на території Лукашівки, хто був командиром. Але хто вчиняв той чи інший злочин – поки що не по всім епізодам встановлено”.
Прокурор зауважує, що за роки вдалося налагодити плідну співпрацю з організаціями, які документують події війни. НГО “Освітній дім з прав людини – Чернігів” – одна з таких організацій.
“Ми створили методологію документування, аби його результати були прийнятними для використання правоохоронцями України та Міжнародного кримінального суду. Вже тоді було зрозуміло, що через масштаб воєнних злочинів у них не вистачить рук, аби зібрати всі докази”, – каже директор Освітнього дому Сергій Буров.
Вікторія Гламазда, яка є документаторкою воєнних злочинів для тієї ж НГО, розповіла, що у Лукашівці було дві моніторингові місії: у серпні 2022 та в червні 2025 року.
“Ми опитали десятьох людей, зафіксували в селі 12 видів воєнних злочинів. Мене особисто найбільше вразила смерть родини: двоє дітей та дідусь із бабусею. Вони загинули через хаотичний обстріл. Це теж воєнний злочин”, – додає Вікторія Гламазда.
Зібрані матеріали та складені звіти організації розміщені в закритій базі ініціатив, таких як “Коаліція 5-та ранку”, чи “Трибунал для Путіна”, чи “Архів війни”. Цими архівами юристи та аналітики зможуть скористатися не тільки зараз, а і в майбутньому. Так само інформацію передають міжнародним юридичним групам, які займаються універсальною юрисдикцією, тобто механізмами, за яким російських військових можуть судити в різних країнах світу за злочини, скоєні в Україні.
Аналітик OSINT (Розвідка з відкритих джерел) Освітнього дому розповів, що за запитом правоохоронців працював, зокрема, над справою майора Кобліка.
“Ми зібрали потрібну інформацію. Під час нашого OSINT-розслідування змогли також ідентифікувати понад 10 російських військових, які можуть бути причетні до воєнних злочинів у Лукашівці. Інформацію ми передали правоохоронцям. Але загальна кількість воєнних злочинців значно більша. Ми робили окреме розслідування про військових 74-ї бригади, які окупували Лукашівку”, – розповів аналітик.
Він переконує, що можливо поіменно ідентифікувати військових, які були в тому чи іншому населеному пункті під час окупації. Авжеж, потрібно багато часу та фінансових ресурсів. Він каже, що це можна було б зробити, якби на рівні держави створили глобальну програму щодо цього. Однак питання ще й у тому чи вистачить доказів, аби довести вину конкретних військових у скоєнні тих чи інших злочинів і притягнути їх до відповідальності.
Командна відповідальність – новий шлях?
Наразі триває слідство та встановлення інших причетних до воєнних злочинів у Лукашівці. Але поки важко сказати, чи вдасться ідентифікувати всіх виконавців.
У такому випадку виходом, відповідно до слідчих, може стати застосування принципу командної відповідальності. Проте в Україні за таке ще не засудили жодного командира. До 2025 року можливість її застосування, з урахуванням положень нормативних документів міжнародного гуманітарного права, було спірним питанням. Як каже Кирило Пугачов, Кримінальний Кодекс України прямо не передбачає відповідальності командирів за дії підлеглих. За ним покарати можна лише виконавця воєнного злочину або командира, який безпосередньо віддає наказ вбити, обстріляти, пограбувати тощо.
У січні 2025 року для України почав в повному обсязі діяти Римський статут Міжнародного кримінального суду, який чітко дозволяє українським правоохоронцям застосувати його щодо командирів.
“Поки ми не маємо такої практики. Залишаються питання. Зокрема, якого рівня командирам висувати обвинувачення за воєнні злочини, вчинені в зоні їхньої відповідальності? Як бути, коли на території стоять кілька підрозділів, а отже – там є кілька командирів? На рівні Офісу Генпрокурора ми залучаємо міжнародних експертів, які працювали в Югославії, Руанді та інший місцях, де командирів притягали до відповідальності за бездіяльність. Ці експерти допомагають нам побудувати ключові справи, на досвіді яких ми будемо будувати інші провадження щодо цього. Це кропітка, складна робота, але вона триває. Ми вже на середніх етапах процесу”, – пояснив Кирило Пугачов.
“Коли ж фактично запрацює інститут командної відповідальності, ми зможемо інкримінувати командирам воєнні злочини підлеглих. Наприклад, ми знаємо, що комбатом у Лукашівці був Даніл Коблік. У цей час у населеному пункті були скоєні воєнні злочини. Не всі вчинив він особисто. Але як командир він має за них відповідати також”, – заявив прокурор.
Відбудова осель
Поки триває слідство та суди над російськими військовими, селяни у Лукашівці намагаються жити далі. З-поміж 280 будинків за час окупації зруйновано 30, пошкоджень зазнали ще 200. Чимало осель уже відбудували, деяким людям встановили модульні будинки на подвір’ях, полагодили розбиті дахи, паркани. Біля зруйнованої церкви звели нову.
Проте є втрати, які не відновити, – це 9 загиблих та погіршення здоров’я багатьох мешканців. “Я без таблеток уже не можу жити. Звісно, нам хочеться справедливості: щоб ті воєнні злочинці сіли до в’язниць. Але чи буде воно колись так? Зараз одне бажання – аби швидше настав мир і вбивства людей припинилися”, – каже Надія Денисенко.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайтах «Pechera».
