«Сука! Цієї країни не повинно бути! І ми зробимо все, щоб її не було». Так сказавАнтон Кузнєцов-Красовський, журналіст і ведучий російського телеканалу «RT» (раніше відомого як «Russia Today») на початку 2022 року, як свідчить відео, оприлюднене на YouTube.
15 квітня 2022 Кузнєцов-Красовський також зробив публікацію у своєму Telegram-каналі «Антон Вячеславович», закликаючи до геноциду українців шляхом фізичного знищення. Йдеться про допис: «Хлопці, ну очевидно, що треба взяти себе в руки. Зібратися. Перестати думати про «братів». Вони не брати нам. Я там виріс, зі знанням справи кажу. Мочіть! Давайте! Досить!»
13 лютого Шевченківський райсуд Києва заочно виніс вирок російському журналісту і призначив йому 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Антона Кузнєцова-Красовського визнали винним у двох злочинах – у публічних закликах до повалення конституційного ладу в Україні і розповсюдженні в ЗМІ матеріалів із закликами до таких дій, а також у публічних закликах до геноциду і виготовленні та поширенні матеріалів із закликами до геноциду.
«Немає ніякої України, це наша російська земля»
За висновком експерта, у відеоролику є лінгвістичні ознаки пропаганди ліквідації незалежної української держави та повалення чинного в Україні конституційного ладу, а також пропагується винятковість російського народу і національна нетерпимість. У висновку семантико-текстуальної експертизи зазначається, що слово «мочіть» тут має значення «убити» (тобто позбавити життя). Експерт вважає, що є підстави стверджувати, що у публікації реалізовано публічний заклик до позбавлення життя (фізичного знищення) українського народу.
У судовому засіданні відтворили відеозаписи виступів Кузнєцова-Красовського, в яких він образливо висловлюється про українців, їх державність, мову і культуру. Зокрема, поширене у Telegram відео, в якому обвинувачений дякує українцям за те, що завели на нього кримінальну справу і називає це великим подарунком.
В іншому відеосюжеті у січні 2022 року Кузнєцов-Красовський на слова ведучого, що Грузія і Україна можуть вступити в НАТО, категорично заперечує і каже, що в такому випадку Росія введе війська: «Ми введемо війська в Україну. Це наша земля. Ось вам! Хрін вам, а не НАТО. Навіть не мрійте, тварюки!» Коли ведучий нагадує, що євроатлантичний напрямок зовнішньої політики закріплений у Конституції України, Кузнєцов-Красовський вигукує: «Ми заберемо у вас вашу конституцію... Ми спалимо її на Хрещатику разом із вами на ваших же вогнях, як ви і любите. На шинах, на покришках... Ніяка Україна, це наша російська земля. Ніяка Україна там нічого не вирішить... Росія забере собі законно приналежні російські землі, так звана Україна... Які подарував українцям Сталін.... Сталін створив вашу Україну! У кожному місті України має стояти величезний пам'ятник Сталіну».
Призначений державою захисник Андрій Кубов сказав, що з Кузнєцовим-Красовським ні разу не спілкувався і позицію не погоджував. Водночас він вважає, що доказова база в цій справі – це лише припущення сторони обвинувачення, а прямих доказів і прямого доступу до відеофайлів немає, і представлені у суді відеоматеріали могли бути спотвореними. Він не просив виправдати обвинуваченого і сказав, що покладається на розсуд суду.
Заклик чи мова ворожнечі?
Найбільшим сучасним прецедентом притягнення журналістів до відповідальності за заклики до геноциду є судовий процес у Міжнародному кримінальному трибуналі по Руанді (МКТР), що відбувся біля 20 років тому. Фердинанд Нахімана, колишній директор Радіо-Телебачення Міль Коллін (RTLM) в Руанді, Жан-Боско Бараягвіза, член комітету директорів радіо, і Хассан Нгезе, колишній директор газети «Кангура», були засуджені за роль, яку їхні ЗМІ відіграли в геноциді тутсі в 1994 році.
«З точки зору міжнародного кримінального права розглядається саме прямий і публічний заклик», – говорить Жан-Марі Біджу-Дюваль, який був адвокатом Нахімани. Він зазначає, що під час підготовчих дебатів до міжнародної конвенції про попередження геноциду в 1947-1948 роках одним з питань, яке стояло на порядку денному, було: чи включати мову ворожнечі, яка може призвести до злочину, в цю конвенцію? Радянський Союз хотів включити її, а західні країни остерігалися занадто широкого тлумачення, яке могло бути використане як засіб репресій авторитарними режимами. «Це прояснив судовий процес над ЗМІ, – пояснює Біджу-Дюваль. – У першій інстанції судді вважали, що трансляції RTLM до 6 квітня [дата початку геноциду] були закликами до геноциду. Апеляційна палата повернулася до цього питання. Вона сказала, що призиви до вбивства [після цієї дати] становили собою заклик до геноциду, а не сам факт висловлювання «ви – нелюди». До [6 квітня] – це мова ворожнечі».
«Таким чином, мова ворожнечі може бути кримінально покараною, але вона не обов'язково є прямим і публічним закликом. «Вона може бути покарана згідно з національним законодавством, але не є міжнародним злочином», – сказав Біджу-Дувал.
Французький юрист дуже обережно коментує справу Антона Красовського, оскільки не володіє всіма елементами справи. «Чи є мішенню Україна як суверенна держава, чи її громадяни, тобто український народ? В даному випадку перша умова дотримана. А якщо ви виступаєте за вбивство цієї групи, то тут вже недалеко до прямого і публічного заклику», – пояснює він.
До початку роботи МКТР, згадує Біджу-Дюваль, основною судовою практикою з цього питання була робота Нюрнберзького трибуналу, де союзники судили нацистську Німеччину. Двоє з підсудних були колишніми журналістами: Ганс Фріцше, колишній керівник відділу новин у Міністерстві пропаганди, та Юліус Штрайхер, колишній редактор агресивно антисемітської газети «Der Strümer». Фріцше був виправданий, тоді як Штрайхера засудили до смертної кари. Зрештою, від Нюрнберга до Міжнародного кримінального трибуналу лінія розмежування між тим, що є міжнародним злочином, і тим, що є пропагандою ненависті, залишилася приблизно тією ж самою. І, як і всі подібні справи проти журналістів, справа Красовського буде аналізуватися і обговорюватися уздовж саме цієї кримінальної лінії.
