«Я не давала присягу вірності цій країні»

Холодним березневим днем 2023 року 20-річна Ангеліна Д. йшла Кременчуком з великим плюшевим ведмедем у руках. Вона радісно записувала відео, у якому дякувала співрозмовнику за такий подарунок. Як згодом виявилося, кошти на іграшку їй надіслав російський спецслужбовець. На його прохання вона фіксувала інфраструктуру і військові об’єкти. Під час виконання одного із таких «завдань», дівчину затримали представники СБУ. Її звинуватили у держзраді.

Ангеліна родом із Павлиша, це містечко неподалік Світловодська Кіровоградської області. Дівчина закінчила гімназію у сусідньому Кременчуці на Полтавщині, де жила під час навчання. Після того вступила на юридичний факультет університету, але за два роки її відрахували. На момент повномасштабного вторгнення вона нічим не займалася і жила то у Кременчуці, то у Києві, проводячи час із друзями.

У лютому 2023 року їй написав співрозмовник, який представився російським офіцером на ім’я Ігор Рускіх. Він запропонував за гроші надсилати йому відео та координати військових та інфраструктурних об’єктів. Дівчина, як каже слідство, погодилася. Вона не приховувала, що мала проросійські погляди. Свій профіль у соцмережі TikTok вона назвала «Russianlady» та зберігала відео про російських солдатів і президента Російської Федерації.

Слідство кваліфікувало її дії за двома статтями: держзрада в умовах воєнного стану та виправдання збройної агресії РФ. На час судового розгляду з березня цього року за рішенням суду вона перебувала у слідчому ізоляторі.  Справу слухав Світловодський міськрайонний суд. Обвинувальний акт надійшов у серпні цього року. Протягом серпня-жовтня суд дослідив докази у справі, заслухав свідків та покази обвинуваченої.

Цей випадок може бути показовим для розуміння того, як молоді люди, які виросли в незалежній Україні і, здавалося б, не уражені «геномом совка», могли зважитися на співпрацю з ворогом і зраду батьківщини. Це також відображає тенденцію, яка, схоже, намітилася в роботі українських правоохоронних органів. Молода жінка визнала свою провину і підписала петицію з проханням включити її до списків на обмін між Україною і Росією. Таку пропозицію їй, вочевидь, озвучили в СІЗО, де пояснили, що обмін можливий лише після винесення вироку, а в разі визнання провини відбудеться швидкий судовий розгляд. Обвинувачені у державній зраді часто готові проміняти визнання провини на включення до списків на обмін, щоб після винесення вироку виїхати до Росії. Дехто вважає цю процедуру сумнівною з юридичної точки зору, оскільки українські цивільні особи не є військовополоненими, яких зазвичай обмінюють на військовослужбовців.

Зйомка «піщаних замків»

12 вересня суд досліджував переписку обвинуваченої з росіянином, а також файли в її телефоні. Протягом лютого-березня співрозмовник Ангеліни доручав їй відзняти інфраструктурні та військові об’єкти у Павлиші, Світловодську та Кременчуці. Слідство зафіксувало як мінімум 10 випадків, коли вона фотографувала чи передавала інформацію росіянину.

Дівчина безпосередньо відзняла електропідстанцію, військові частини, адмінбудівлі, блокпости поблизу оборонного підприємства і стратегічного мосту в Кременчуці. На об’єкти вона виїжджала особисто, а також знаходила інформацію у Телеграм-каналах. Зокрема, передала файл з фрагментом карти, де позначила розташування блокпостів біля Кременчуцького нафтопереробного заводу: стрілкою вона вказала куди можна пройти, а колом – де прохід був обмежений.

У рідному Павлиші вона відзняла залізничну станцію та склади поблизу, а у Світловодську – будівлю оборонного підприємства. При чому останній об’єкт зафіксувала, начебто, випадково. Мовляв, автобус із Кременчука, яким вона їхала додому, зламався й застряг у Світловодську. Тому, користуючись нагодою, вона зняла на телефон фасад заводу з вікна автобуса.

Фотознімки нафтобази в Олександрії, як сказала дівчина, знайшла в інтернеті. Аби отримати гроші від Ігоря, вона змінила дату створення файлу і відправила йому. Вона сказала: «Я пішла обманним шляхом, написала, що там була, але просто знайшла знімки в інтернеті. Так, він повірив мені». Ще Ігор просив перевірити місцеві кар’єри, в цілях конспірації називав їх «піщаними замками».  

У суді дослідили відео, які обвинувачена робила для російського військового. Окрім зафіксованих об’єктів, які цікавили росіянина, у них були й особисті думки Ангеліни. Наприклад, у березні дівчина записала йому повідомлення у якому розповіла, що її всі засуджують, а вона ненавидить українські збройні сили. Попросила Ігоря берегти себе і сказала, що «всі знають, де добро, а де зло». Також додала, що витратила всі надіслані ним кошти, адже «ніколи не жила на маленькі суми». При цьому на фоні гарчав генератор. Через російські обстріли у березні були тривалі відключення електроенергії.

«Забавна і нерозсудлива дівчина»

В іншому файлі зафіксовано, як Ангеліна записувала Ігорю відео біля колишнього ТЦ «Амстор» у Кременчуці та сказала: «невідомо ще, хто його обстріляв. Але тут вже роблять якийсь склад». Як відомо, унаслідок російської атаки на торговий центр 27 червня 2022 року, там загинуло 22 людини.

Окрім згаданих файлів суд дослідив сторінку дівчини у соцмережі TikTok. Вона зберігала там відео про російських військових і Володимира Путіна. Згідно з висновком експерта, у них є виправдання збройної агресії РФ, що є кримінальним правопорушенням. Ангеліна наполягала, що відео були не у загальному доступі, а лише для її приватного перегляду. Втім підтвердила, що на прохання двох друзів показувала, що було у її профілі. 

Власне вони теж дали свідчення у суді. Колишня подруга Ангеліни розповіла, що перестала із нею спілкуватися, коли побачила, що дівчина знімала селфі на фоні російських військових і прапорів. Товариш засвідчив, що зі слів Ангеліни вона мала якусь роботу у Кременчуці, а також їздила до Росії, де у неї були друзі. Він охарактеризував її як «забавну і нерозсудливу дівчину».

Ще один свідок розповів, що у березні Ангеліна попросила її підвезти із Кременчука у Павлиш, адже купила великого іграшкового ведмедя. Проте дорогою йому треба було заїхати по роботі на кар’єр. Згодом він дізнався, що тоді вона сфотографувала цей об’єкт.

Вербовка в Маріуполі

27 вересня у справі був допит обвинуваченої. Володимир Лещенко, прокурор Кіровоградської облпрокуратури в ході допиту з’ясував додаткові відомості про те, як Ангеліна стала на шлях держзради. Дівчина розповіла, що за місяць до повномасштабного вторгнення вона приїхала у Крим – частину України, анексовану Росією у 2014 році – з друзями на відпочинок. У березні добиралася додому й опинилася у Маріуполі, основному українському місті на Чорному морі, яке зазнало нападу і врешті-решт було захоплене Росією на початку війни 2022 року. Через обстріли вона переховувалася у підвалах. Одного дня російські військові знайшли її та відвели на перевірку. Певний час вона провела у Маріуполі, «була волонтером». Згодом почала проситися, щоб її відпустили додому. Її відпустили з вимогою підписати документ про конфіденційне співробітництво.

Зі слів обвинуваченої, коли вона була вже у Павлиші, їй зателефонував вищезгаданий Ігор, сказав, що бачив її у Маріуполі. Він запропонував співпрацю з Росією. Спершу вона відмовилася. Невдовзі він подзвонив знову, але вже з українського номера, нагадав про підписаний документ і сказав, що тепер вона колаборант і має співпрацювати.

Дівчина зізналася, що працювала заради прибутку. Спочатку Ігор надіслав їй 2-3 тисячі гривень (від 50 до 80 євро), а згодом по 20-30 тисяч за кожну локацію. Загалом вона отримала близько 150 000 гривень (близько 3 900 євро).

– Чи розуміли ви наслідки своїх дій і те, що відбувається у нас в країні? – запитав прокурор Володимир Лещенко.

­– Я розумію наслідки і тоді розуміла. В мене в голові були лише ці фінанси. Так, мене тривожило, що батько може загинути і я просила його брати вихідні, бо я виконувала цю роботу, – відповіла обвинувачена.

Вона також розповіла, що зв’язувалася з Ігорем по відеозв’язку і він на картах показував їй сектори, які треба перевірити. Зазначила, що на більшості об’єктів, які вона відзняла, не було військових чи техніки і вона надсилала «хоч якийсь матеріал, аби отримати ці гроші». Хотіла, «увійти в довіру, аби він її полюбив та надсилав більше коштів».

Спроба зрозуміти Ангеліну

Адвокат обвинуваченої Віктор Погрібний, залучений за контрактом із Центром безоплатної правової допомоги, запитував у підзахисної про її мотиви. Вона повторила, що хотіла заробити гроші. Ще захисник уточняв, чи були ракетні удари по місцях, координати яких вона надсилала. Ангеліна заперечила. Втім, прокурор наполіг, аби суд зняв це питання, адже обвинувачена могла не знати всієї інформації.  

Колегія суддів поставила низку запитань антропологічного характеру, аби з’ясувати, як обвинувачена опинилася на лаві підсудних. Суд цікавили освіта й світогляд дівчини. Вона розповіла, що вчилася у гімназії Кременчука, де усі розмовляли російською, але «це не було проблемою». З її слів, часто їздила з тіткою на відпочинок до анексованого Криму, а також до друзів у Санкт-Петербург.

– Коли у вас сформувалася думка, що Росія – це благо і ви почали діяти проти України? – почала допит суддя Тамара Гармаш.

– Та воно саме так вийшло, полюбила більше, – сказала Ангеліна.

– Саме собою нічого не виходить. Можливо, якийсь вплив на вас був? Ви ж молода дівчина. У нас різні люди в таких справах проходять. Є ті, хто ностальгують за Радянським Союзом та своєю молодістю. У вас які причини? – запитала суддя.

– Ну, в мене деякі знайомі є у Росії.

– Де і у якому віці ви були у Росії?

– У Санкт-Петербурзі, коли було 18 років, і пізніше приїжджала.

– Дивіться, коли тривали воєнні дії на Донбасі [східна Україна, де війна почалася у 2014 році], пряме сполучення з Росією ще було. Чому ви тоді не виїхали, якщо ви така патріотка Росії?

– Я більше з мамою хотіла бути. Мені нічого не заважало їздити туди й назад.

– Ви прекрасно знаєте, що відбулося в «Амсторі». Може, хтось із ваших знайомих там був?

– Так, загинули знайомі.

– Напевне, там такий самий координатор як ви знімав відео. А якби ви там були, чи ваша мама, яку ви дуже любили? На відео, яке ви знімали біля місця, де загинули люди, ви пояснюєте Ігорю, що там «довбануло», щоправда, ви вжили інше слово. Ви говорили це з певним задоволенням. Що відбувається із вашою свідомістю, що ви за людина? – запитала суддя.

– Ні, я не можу пояснити, – лише сказала обвинувачена.

– Ваша мама проживає у Павлиші?

– Так, із вітчимом. У нас хороші стосунки.

– От ви знімали різні об’єкти, але ж ви знімали і Павлиш, де живе ваша мама. Про що ви думали, коли це знімали? Що вас це може оминути, чи вам Ігор повідомляв? Ви розуміли, що зворотного зв’язку немає: ви передали, а завтра летить смерть. Можливо і на вас. Ви готові були вмерти за Росію?

– Ні.

Сподіваючись на обмін полоненими

– Ви хочете на обмін [полоненими] у Росію. Ми теж хочемо, бо нам краще, аби нас захищали наші солдати. А що ви там будете робити? Кому ви там потрібні? – продовжила суддя.

– Я не знаю, як складуться обставини: деяких відправляють служити, деяких відпускають.

– Ви зараз сказали, що Ігор вам гроші платив, а ви фото з інтернету відправляли, фактично займалися шахрайством. Ви не боїтеся відповідальності за це в Росії?

– Ні, а звідки вони це дізнаються?

– Ви така розумна і досвідчена. Ви думаєте, поїдете до коханого чоловіка? [мабуть, мається на увазі Ігор].

– Та ні, у мене є до кого там їхати, багато знайомих.

– Коли ви цікавилися цими політичними подіями, певно, бачили інтерв’ю Путіна, де він говорив, що не прощає зради. Так для нього ви теж зрадниця.

– Ну нехай так і буде. Я все одно хочу поїхати на обмін.

– І ви готові стати військовослужбовцем РФ?

– Так.

– І йти стріляти у наших солдатів?

– Ну, а якщо вони будуть в мене стріляти?

– Але ж у вас був вибір. Ви приїхали в Україну, але продовжили свою діяльність.

– Але ж у мене були умови, які я підписала у Маріуполі.

– Так, можливо, вас завербували. То ви боялися вмерти, чи грошей хотіли?

– Я боялась вмерти.

– У вас вибору нема?

– Ну, буде вибір, буду робити по-іншому.

«Стрілятиму у друзів, звісно»

Допит дівчини продовжив суддя Мельничик. Серед іншого він цікавився яким коштом вона їздила у Крим. Ангеліна розповіла, що незадовго до вторгнення її хлопець, який служив у ЗСУ, надіслав їй «чималу суму грошей». Додала, що він загинув на навчаннях незадовго до повномасштабної війни. Також суддя просив пояснити, чому вона зберігала відео про військових РФ. Обвинувачена сказала, що їй важко пояснити, мовляв, просто подобаються військові.

– Згідно з експертизою, на цих відео є виправдання агресії РФ. Ви це підтримуєте? – запитав суддя.

– І так, і ні. Я не можу це не підтримувати і не можу підтримувати.

– Вам подобається те, що зараз відбувається у країні?

– Ні, кому це може подобатися?

– Ви розкаюєтеся у вчиненому? Можете пояснити?

– Так, розкаююся. Це могло призвести до наслідків для людей. В іншому, що я робила, не розкаююся.

– Якби ви опинилися зараз на свободі і вас попросили б робити зйомку подібних об’єктів, ви б це зробили?

– Ні.

– Є варіант, що після засудження вас можуть не обміняти, ви усвідомлюєте це? – запитав суддя Віталій Іващенко.

– Так, я цього не боюся.

– Вас не лякає довічне ув’язнення?

– Ні, ну а що, мені плакати? Не визнавати? Я ж нічого не можу змінити.

– Зрозумійте, вас звинувачують не просто у зйомці відео, а у державній зраді. Ви визнаєте себе винною у тому, що не бачите перед собою Україну як таку?

– Так.

– Тобто я правильно вас зрозумів: усе, що ви робили, ви вчиняли, аби України як держави не стало і ви бачили перед собою лише Росію? Плюс до того – вам подобаються російські військові і гроші, які вони вам платили?

– Я хочу Україну бачити Україною, а Росію – Росією. А те, що я робила, це не на благо Росії, а лише заради грошей. Я не хотіла знищити Україну.

– А пояснював вам Ігор для чого йому потрібні були координати?

– Він казав, щоб знищити заводи.

– А це не одне і те ж саме? І ви говорили, що у разі, якщо з Росії вас відправлять на фронт і доведеться стріляти, чи усвідомлюєте, що на полі бою можуть бути ваші друзі?

– Ну, а якщо друзі на мене будуть направляти автомат? Мені що, просто дивитися?

– То який ви вибір зробите?

– [Стрілятиму] у друзів, звісно...

Максимальний термін покарання

11 жовтня у справі відбулися дебати. Прокурор Володимир Лещенко просив визнати обвинувачену винною за обома інкримінованими статтями та призначити довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Зазначив, що у щоденниках, які вилучили в Ангеліни у СІЗО, вона писала, що сумує за Ігорем. Це, як сказав прокурор, свідчить, що вона не стала на шлях виправлення.  

– Із кінця 2022 року тривають масовані обстріли інфраструктури та всього, що є. Ми бачимо, які злочини вчиняє РФ. Для цього вони залучають таких агентів. Нещодавно у Харківській області сталася жахлива подія, коли вони почали нищити людей цілими селами. Я вважаю, що добро має бути із кулаками, а покарання для такої категорії осіб – суворим, – зазначив прокурор.

Адвокат Віктор Погрібний просив суд визнати низку доказів та матеріали негласних слідчих дій недопустимим, бо, на його думку, вони складені з порушеннями. Підкреслив, що обвинувачена визнає вчинення держзради, а глорифікацію окупанта заперечує, адже відео було приватне. Він клопотав призначити його підзахисній покарання по нижній межі санкції статті.

Під час останнього слова Ангеліна сказала, що у згаданому прокурором щоденнику вона писала у перші тижні її затримання, коли вона була дезорієнтована.

– Я не держслужбовець і не давала присягу вірності цій країні. У мене немає великої честі, аби в містах України на плакатах вивішувати гасла «Російський військовий корабель і т.д.» [посилання на відчайдушний акт спротиву українських морських піхотинців на острові Зміїний на початку війни, який зараз є темою листівок та плакатів в Україні]. Я не український солдат, щоб кричати «Слава Україні». Я не російський солдат, щоб кричати «Слава Росії». Просто слава Богу. В мене все, – заявила обвинувачена.

13 жовтня суд ухвалив рішення про довічне позбавлення волі та конфіскацію майна. На вирок прийшли батьки дівчини. Рішення суду всі сприйняли мовчки. Зі слів адвоката, Ангеліна заперечувала, аби рідні були на судовому процесі. На запитання чому, припустив, що «їй просто соромно».

Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайті новин «Судовий репортер».

Pекомендована література

«За жменю гривень…» – історія першого співробітника СБУ, засудженого в Україні за державну зраду