8 квітня 2025 року, в інтерв’ю українському інформаційному агентству Укрінформ, Микола Точицький, міністр культури та стратегічних комунікацій України, заявив, що з початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Росія викрала понад 1,7 мільйона творів української культурної спадщини. Він звинуватив Росію в навмисному знищенні української спадщини, що є порушенням Гаазької конвенції 1954 року, яка направлена на захист культурних цінностей під час збройних конфліктів.
«З окупованих територій було викрадено 1,7 мільйона предметів нашого культурного надбання, зокрема археологічні артефакти та музейні колекції.Російська Федерація незаконно привласнила їх, що є явним порушенням усіх норм міжнародного права. Раніше, коли Росія вкрала наше ім’я та нашу історію, викрадені артефакти виставлялися в Ермітажі або музеях Москви. Зараз вони відкрито продаються на чорному ринку», – заявив Точицький. Станом на червень 2025 року, Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) підтвердила завдання шкоди 501 історичній пам’ятці, зокрема 34 музеям і 2 археологічним об’єктам.
Один з найяскравіших прикладів культурного розграбування трапився в оточеному місті Маріуполь, де російські війська вторглися до Художнього музею імені Архіпа Куїнджі, названого на честь відомого українського художника. У його стінах зберігалися не лише картини та скульптури, а й предмети національної спадщини, твори мистецтва, що пережили революції, війни та випробування часом. Серед них були оригінальні картини самого Куїнджі, що випромінювали кольори українських пейзажів, а також марини Іллі Айвазовського, портрети та морські пейзажі Миколи Дубовського, а також прониклива данина пам’яті Куїнджі від Георгія Калмикова. Також там був скульптурний бюст Куїнджі, вилитий Беклемішевим, і триптих священних ікон, що зображували Христа Пантократора, Діви Марії з Дитям і Іоанна Хрестителя – кожна з них була безцінною, кожна мала глибоке духовне та історичне значення.
За лічені дні з музею було вивезено понад 2 000 експонатів, які відправили в тимчасове сховище в Донецьку. Щоб надати цьому вчинку легітимності, російські чиновники навіть зафільмували розграбування, подавши його як міру «захисту мистецтва під час військових дій». Але для українців це відео розповідало іншу історію – про знищення і крадіжку під маскою збереження. Цинічним для сприйняття багатьох українців вчинком окупаційна влада згодом влаштувала виставку під відкритим небом в одному з центральних парків Маріуполя. Але виставлені картини не були оригіналами: це були цифрові копії тих самих творів, що були вкрадені.
Одне з найбільших пограбувань після Другої світової війни
Коли восени 2022 року українські війська звільнили Херсон, вони виявили моторошне видовище: Херсонський краєзнавчий музей був вщент спустошений. Те, що колись було гордим сховищем регіональної історії та культури, тепер стояло порожнім, а полиці та вітрини були спустошені російською окупаційною владою. Міністр культури України Олександр Ткаченко назвав це розграбування однією з найбільших крадіжок музейних колекцій з часів Другої світової війни. «Таке масове вивезення культурних цінностей з території України російськими окупантами можна порівняти з розграбуванням музеїв під час Другої світової війни і має бути кваліфіковано відповідно», – зазначив він у заяві, цитуючи Конвенцію про охорону культурних цінностей під час збройних конфліктів 1954 року (Гаазька конвенція). – Дії Російської Федерації є порушенням міжнародного права і матимуть наслідком як відповідальність держави-агресора, так і кримінальну відповідальність причетних осіб на національному та міжнародному рівнях».
Серед викрадених скарбів був рідкісний стародавній набір сарматських прикрас, що датується I століттям до нашої ери, який був одним із найцінніших експонатів музею. За словами Олени Єременко, секретарки музею, майже всі приміщення будівлі були пограбовані: зали, де колись виставлялися зброя імператорської епохи, монети, медалі та інші безцінні артефакти, були повністю спорожнені. Лише природнича експозиція з таксидермічними експонатами залишилася незачепленою. Єременко зазначила, що пограбування сталося наприкінці жовтня 2022 року. Російські війська використовували вантажівки з написом «Міністерство надзвичайних ситуацій Росії» для перевезення викрадених предметів.
Подібна доля спіткала Херсонський обласний художній музей. У період з 30 жовтня по 4 листопада 2022 року, коли українські війська розгорнули контрнаступ, російські війська вивезли всю колекцію музею на п’яти військових КамАЗах. Невдовзі після цього в соціальних мережах з’явилися кілька фотографій викрадених картин, які виставили в Центральному музеї Тавриди в Сімферополі, в окупованому Криму. Однак переважна більшість колекції досі вважається зниклою, її доля невідома.
У листопаді 2022 року представниця президента України в окупованому Криму Таміла Ташева заявила, що з 12 травня 2022 року, від початку окупації Херсона Росією, «російські військові сили проводили цілеспрямовані рейди по домівках місцевих істориків, колекціонерів та антикварних крамницях». За словами Ташевої, «вони забрали все, що мало хоч найменшу художню або історичну цінність. Працівників музеїв також змусили надати списки цінних експонатів та осіб для евакуації, включаючи співробітників музеїв та членів їхніх сімей».
Ташева розповіла Justice Info, що російська окупаційна влада викрала з окупованих територій понад 15 000 творів мистецтва та унікальних історичних артефактів. І ця цифра, ймовірно, є значно нижчою за реальну. Багато музеїв у зонах бойових дій залишаються поза межами доступу, пошкодженими або повністю зруйнованими, що лишає культурну порожнечу, яку, можливо, ніколи не вдасться повністю відновити.
Європейські санкції проти директорів музеїв
Крадіжка творів мистецтва в цьому контексті є не просто злочином, а умисним актом знищення культури, заявила Оксана Семенова, українська історикиня культури. «Знищення та привласнення культури є зброєю війни. Стираючи пам’ять і крадучи спадщину, окупанти намагаються переписати розвиток подій та замінити історію нації своєю власною».
У червні 2023 року Європейський Союз ввів санкції проти кількох осіб, причетних до розкрадання українських культурних установ. Серед них – Тетяна Братченко, директор Херсонського обласного краєзнавчого музею, яка співпрацювала з російською окупаційною владою та сприяла вивезенню колекцій музею. Наталія Десятова, директор Херсонського обласного художнього музею, також була внесена до санкційного списку за свою роль протягом окупації.
Такі ж санкції були застосовані до Наталії Капустнікової, директорки Маріупольського краєзнавчого музею. У своєму рішенні про запровадження санкцій проти неї Рада Європейського Союзу зазначила, що «вона визначила місцезнаходження творів мистецтва Художнього музею Куїнджі в Маріуполі та добровільно передала ці твори російській владі, яка сприяла їх перевезенню до Донецького музею історії і краєзнавства... Це було зроблено без відома та згоди української влади або директора Художнього музею імені Куїнджі. Своїми діями Наталія Капустнікова несе відповідальність за підтримку та реалізацію дій і політики, які підривають і загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України».
Разом із Братченко та Капустніковою Європейська Рада також ввела санкції проти Андрія Мальгіна, генерального директора Центрального музею Тавриди в Криму. У рішенні Ради зазначається, що «твори мистецтва передали з Херсонського художнього музею до Центрального музею Тавриди в Сімферополі, де вони наразі зберігаються під його контролем», що покладає на Мальгіна відповідальність за ті ж злочини.
Санкції передбачають замороження всіх активів, включаючи банківські рахунки та нерухомість, що належать цим особам в ЄС, а також заборону на в’їзд до ЄС.
У комюніке про знищення культурної спадщини України від 16 жовтня 2024 року Конгрес місцевих і регіональних органів влади Ради Європи йдеться про «геноцидний характер» атак на культурну спадщину та про те, що вони «підривають самі устої української ідентичності».
«Особливо цінне рухоме майно»
Багато творів мистецтва та артефактів, вивезених з музеїв Маріуполя, Херсона, Мелітополя та інших окупованих територій, залишаються не відстеженими. Деякі з них опинилися на виставках у Росії та в окупованому Криму, де їх неправдиво представляють як частину «спільного культурного надбання» регіону. У прагненні легітимізувати заволодіння українськими культурними цінностями Росія ухвалила кілька законів, які створюють правову основу для поглинання музейних колекцій з окупованих територій. Ці міри не тільки посприяли передачі викрадених предметів до російських державних установ, а й покликані унеможливити їх повернення.
Один із ключових законів, прийнятий 29 березня 2023 року, встановлює законодавчу основу для управління культурними питаннями на нещодавно приєднаних територіях, а саме в Донецькій і Луганській Народних Республіках, а також у Запорізькій і Херсонській областях. Він визначає правила збереження культурної спадщини та управління бібліотеками, архівами і музеями. Відповідно до цього процесу, всі музейні предмети та колекції з цих регіонів повинні бути внесені до державного каталогу Музейного фонду Російської Федерації до 31 грудня 2027 року.
12 грудня 2023 року президент Росії Володимир Путін підписав ще один закон, що затверджує цілісність і недоторканність музейних колекцій. Цей закон класифікує всі предмети, що зберігаються в музеях і використовуються в науковій, освітній або культурній діяльності, як «особливо цінне рухоме майно». Відтепер такі предмети вважаються постійною, непорушною власністю музею, що їх зберігає, незалежно від їхнього походження.
У сукупності ці закони офіційно закріплюють включення української культурної спадщини до складу російських державних активів. Предмети, що раніше зберігалися в українських музеях, тепер юридично належать Росії, і механізм їх повернення відсутній. Те, що почалося як незаконне вивезення творів мистецтва та артефактів, в результаті цих законодавчих змін перетворилося на остаточне включення до складу російської державної музейної системи.
«Це не наша проблема»
Міжнародне право рішуче засуджує розграбування культурної спадщини, особливо під час збройних конфліктів, і прагне захистити культурні цінності за допомогою ключових договорів і конвенцій. Гаазька конвенція 1954 року зобов’язує держави до поваги і захисту культурних цінностей під час війни. Крім того, Конвенція ЮНЕСКО 1970 року спрямована на запобігання незаконному обігу культурних цінностей, включаючи їх імпорт, експорт і передання у власність. Український прокурор, який розслідує злочини, пов’язані з мистецтвом, на умовах анонімності розповів Justice Info: «Росіяни ставляться до цих конвенцій так, ніби вони до них не застосовуються. Як тільки вони захоплюють територію, вони починають спустошувати музеї, колекції мистецтва та археологічні пам’ятки».
Конвенція ЮНЕСКО 1970 року також встановлює принцип реституції, який означає, що незаконно вилучене культурне майно має бути повернене законному власнику, як правило, країні походження. Однак Крістофер Марінелло, засновник і генеральний директор Art Recovery International, приватної компанії, що спеціалізується на пошуку та поверненні викрадених і розграбованих творів мистецтва, попереджає, що реституція викрадених українських творів мистецтва з Росії буде надзвичайно складною. «За 36 років професійного досвіду в галузі повернення викрадених творів мистецтва я жодного разу не зміг повернути законному власнику твір мистецтва з Росії, – каже він. – Навіть викрадені нацистською Німеччиною, а згодом передані Росії твори мистецтва не повертаються. Вони просто кажуть: “Це не наша проблема”».
Марінелло наголошує, що без детального каталогу зниклих предметів знайти вкрадені твори мистецтва майже неможливо. За даними українських прокурорів, у таких містах, як Херсон і Маріуполь, російські війська не тільки розграбували колекції, а й прихопили з собою каталоги. Українські музейні працівники, які лишилися на місці, разом із колегами з інших установ, зараз працюють над відновленням інвентарних списків втрачених колекцій. Незважаючи на величезні труднощі з поверненням мистецтва з Росії, Марінелло зазначає, що надія все ще є. Якщо викрадені твори опиняться на міжнародних аукціонах або будуть виставлені на продаж за кордоном, може з’явитися можливість їх ідентифікувати та вимагати повернення.
