Меморіалізація – це процес відтворення подій та образів, особистостей минулого в контексті сучасних поглядів та потреб. Практики меморіалізації формуються не тільки державою, а й суспільством та самими громадянами. Влада в Одесі, Миколаєві та Херсоні по-різному підходить до питання вшанування пам'яті цивільних осіб.
В Одесі, перевіривши базу даних запитів громадян щодо заходів, пов'язаних із вшануванням пам'яті цивільних жертв, міська рада нічого не знайшла. Так само, як і в Одесі, Херсонська ОВА заявляє, що не має даних про ініціативи щодо меморіалізації цивільних жертв. У Миколаєві міська рада заявляє, що не має жодних повідомлень про запити у 2022 та 2023 роках через кібератаку, але кілька запитів надійшли від 2024 року.
У Миколаєві, на відміну від Одеси та Херсона, влада не робить різниці між меморіалізацією військових та цивільних осіб. В Одесі ж меморіали військовим та цивільним особам часто об'єднують в одному місці, а в Херсоні міська військова адміністрація сама доручила створити спеціальний проєкт для вшанування героїзму цивільних осіб.
Алея сакур для дітей в Одесі
За словами директора одного з департаментів Одеської міської ради Олександра Тиховського, міська рада самостійно «не приймала рішення про вшанування пам'яті цивільних жертв». Однак в Одесі є меморіали, присвячені цивільним особам, такі як алея сакур, висаджена 4 червня 2024 року поблизу обласної військової адміністрації, як «символ вічної пам'яті про загиблих дітей», написав у Telegram голова Одеської ОВА Олег Кіпер. «Пам'ятаємо кожну жертву російського терору. Найсильніший біль, коли гинуть діти».
Через рік на деревах алеї сакур розвісили дзвіночки, що символізують голоси дітей, вбитих агресором. Роком раніше, 4 червня 2023 року, акція «Голоси дітей» відбулася в міському саду Одеси. А в серпні 2022 року біля військової адміністрації була встановлена інсталяція під назвою «Дитинство.2022» з протитанковими гарматами та розфарбованими квітами шоломами, присвячена дітям, які загинули внаслідок війни.
За словами Олени Олійник, директорки департаменту культури Одеської обласної державної адміністрації, вона символізувала «фундамент духовності, який навіть в таких жорстких реаліях буде проростати світлими фарбами». Для Андрія Любова, митця, котрий створив інсталяцію, кожна квітка символізує дитину, життя якої забрала війна.
Недоліки одеського меморіалу «Бійці за Україну»
За будівлею регіонального військового управління, у парку «Слава і свобода», також встановлено меморіал «Борцям за Україну», присвячений пам'яті та іменам не тільки загиблих військових, прикордонників і правоохоронців, а й цивільних осіб, таких як рятувальники, волонтери та медики. Цього року кілька громадських організацій, таких як Veterans Hub Odesa, «Серця матерів Одеської області» та «Сім'я ангелів світла», провели там захід під назвою «Дзвін пам'яті», щоб вшанувати імена всіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни.
Але коли місцевих жителів запитали про це місце, деякі з них висловили критику щодо відсутності тіні та озеленення на території. Митцю, який побажав залишитися анонімним, не подобається розташування меморіалу, який знаходиться позаду військового об'єкта: «Чому не перед ОВА? Це якась неповага до померлих».
Для Оксани Довгополової, професорки магістерської програми з вивчення пам'яті та публічної історії в Київській школі економіки, меморіал є «незручним», «жахливим» і «повинен бути знесений». «Тому що дерева не можуть там вижити. Як об'єкт меморіал взагалі не цікавий. Влітку там жарко, взимку – холодно. Ніхто туди не ходить».
Меморіал ще не завершений: на ньому немає імен жертв, хоча під час презентації проекту член комісії міської ради Олена Павлова наполягала на увічненні імен загиблих рятувальників, лікарів, волонтерів та журналістів.
Мапування меморіалів та перейменування вулиць Одеси
За словами директора іншого департаменту міської ради Олександра Жильцова, меморіалізація російсько-українську війни продовжується завдяки створенню Українським інститутом національної пам'яті карти майбутніх місць вшанування. Карта повинна містити достовірну інформацію, щоб мешканці та відвідувачі міста могли краще зрозуміти значення цих меморіалів.
Ідея полягає в тому, щоб почати зі стандартної моделі на Митній площі з інформацією про жертв Одеського морського порту, а на Соборній площі – з меморіалу ракетним і дроновим атакам на історичний центр Одеси, який входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ці нові ініціативи були подані до міської ради Одеською обласною державною адміністрацією в березні 2025 року. За розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації вулиця Ільфа і Петрова в Одесі була перейменована на вулицю родини Глодан. 23 квітня 2022 року російська ракета знищила житловий комплекс «Тірас» в Одесі: вісім людей загинули і 18 отримали поранення. Трагедія забрала життя, зокрема, тримісячної Кіри Глодан, її матері Валерії та бабусі Людмили. Юрій, чоловік Валерії та батько Кіри, перед Великоднем пішов за покупками. Після загибелі своєї родини він вступив до Збройних сил України і рік по тому загинув.
Вулицю перейменували минулого року, але стара російськомовна табличка досі там висить. Щодо будівлі, яку відремонтували після удару, то на ній немає жодної таблички. Оксана Довгополова, професорка кафедри філософії в Одесі, вважає, що сусіди не хотіли б бачити на будівлі жодних слідів трагедії: «Їм не потрібно ні про що нагадувати. Вони і так все це знають. Люди спочатку несли туди іграшки. І я кожного разу себе питаю: куди вони потім діваються? Усі прийшли, виплеснули свої емоції, потім приходить комунальна служба і викидає усе в смітник. У Харкові, наприклад, комунальники їх перуть і повертають на місце».
Сім'я Глодан також замовила пам'ятник скульптору Михайлу Реві, який вже намалював ескізи. «Розстріляні двері символізують загиблу родину, розстріляне дитинство, – каже художник. – І якщо двері це головна метафора як перехід в інший світ, то навколо розкидані іграшки можуть бути тих дітей, яких забрала війна». Цей майбутній меморіал, найімовірніше, буде встановлено в парку Шевченка, між пам'ятником Невідомому моряку та пам'ятником Афганістану. «Це буде логічно і доречно», — вважає скульптор.
В Одесі з'являються й інші ініціативи меморіалізації. Цього року, 15 березня 2025, співробітники Департаменту екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Одеської обласної ради відкрили парк у житловому районі міста з меморіальною дошкою на згадку про загиблого парамедика Сергія Ротару. Роком раніше, 15 березня 2024 року, медична бригада Ротару першою прибула на місце удару і почала надавати допомогу жертвам. Але Росія знову вдарила по тому ж місцю, і Ротару загинув. У червні 2024 року президент України Володимир Зеленський посмертно нагородив Сергія Ротару Орденом за мужність. Колеги Ротару кажуть, що родина парамедика дуже зворушена меморіалом і приходить сюди щомісяця.
Меморіальні дошки, які просять встановити в Миколаєві
Приблизно за 130 кілометрів на схід, у Миколаєві, у серпні 2024 року до голови міської ради Олександра Сенкевича звернулася родина власника сільськогосподарської корпорації «Нібулон» Олексія Вадатурського, який загинув під час російського обстрілу 31 липня 2022 року. Він перебував у Миколаєві з початку війни. За цей час окупанти розграбували зерносховища «Нібулону» в Херсоні, пошкодили буксир компанії та обстріляли елеватори.
Його родина також попросила дозволу встановити меморіальну дошку на його честь на вулиці Вадатурського, яку перейменували на його честь. «На сьогоднішній день на будівлі встановлено тимчасову меморіальну дошку», – повідомляє міська рада. Дещо раніше, у червні 2024 року, було відкрито мурал на честь покійного.
17 січня 2025 року міська рада отримала ще один запит від родини з проханням дозволити встановити меморіальну дошку в Миколаївській гімназії на згадку про 13-річного хлопчика, який загинув під час російського нападу 19 липня 2024 року. Ракета X-59 впала на житловий район, де знаходилися дитячий садок, житлові будинки та дитячий майданчик. Чотири людини загинули, 24 отримали поранення. Було запропоновано облаштувати меморіальний куточок за рахунок коштів родини. Але на даний момент «інформації про встановлення меморіального куточка в зазначеній гімназії немає», – каже заступник мера Юрій Андрієнко.
Відсутність розрізнення між військовими та цивільними меморіалами в Миколаєві
Міська рада Миколаєва повідомила, що «не веде окремої статистики щодо меморіалізації військових і цивільних осіб, оскільки військові, які захищали Україну, у минулому також були цивільними особами».
29 березня 2022 року росіяни атакували Миколаїв крилатою ракетою. Удар припав на четвертий поверх Миколаївської обласної військової адміністрації. «П'ять днів рятувальники проводили роботи з пошуку постраждалих та тіл загиблих, розбирали завали, ліквідовуючи наслідки. У цей день Росія вбила 37 людей, які прийшли на роботу. Кожен з них мав плани на майбутнє, а вдома на них чекали рідні та близькі», – згадує Державна служба України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області. Минулого року, в річницю загибелі, голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім написав у дописі в Telegram: «Пам'ятаємо...Помстимося за кожного».
Невдовзі, 29 серпня 2024 року, там було встановлено меморіал, присвячений людям, які віддали своє життя за свободу України. У центрі меморіалу викарбувано силует сім'ї – матері та її дітей, які перебувають під захистом військових. По обидва боки висаджено дерева, на які можна повісити стрічки та жетони з іменами жертв. «Крізь цей силует можна побачити будівлю Миколаївської обласної ради та Миколаївської ОВА, в яку 29 березня 2022 року влучила російська ракета. У меморіал встановили лампадки синього, жовтого та червоного кольорів, а поруч з ним розмістили фото загиблих і встановили синьо-жовті прапорці», – повідомила Миколаївська обласна рада.
Меморіал поєднує пам'ять про цивільних і військових жертв, і люди приходять сюди, щоб поговорити про те, що сталося. Зруйнована будівля сама по собі стала пам'ятником, який відвідують групи людей, які приходять, щоб згадати, що вони відчували, коли почалося повномасштабне вторгнення.
Херсон: ще не час?
На ще 70 кілометрів східніше, у Херсоні, 28 травня 2025 року обласна військова адміністрація сформувала робочу групу для розробки та підготовки проєкту під назвою «Місце пам'яті цивільних героїв Херсонської області – вшанувати кожного, пам'ятати всіх». «Проєкт має на меті вшанування героїзму цивільного національного спротиву Херсонщини та збереження пам'яті про загиблих унаслідок збройної агресії РФ, зокрема в період окупації та репресій», – каже Володимир Клюцевський, заступник голови обласної державної адміністрації.
«У центрі уваги – збереження пам'яті про осіб, які виконували свій громадянський обов'язок, здійснювали волонтерську діяльність, рятували інших, поширювали правду, чинили інформаційний спротив або загинули за свою проукраїнську позицію», – пояснило управління гуманітарної політики у дописі в Facebook.
За словами Клюцевського, робоча група розробить план реалізації, що включатиме створення фізичного простору пам'яті та цифрового архіву. До складу робочої групи входять архітектор та експерт з документування знищення культурної спадщини та культурної інфраструктури, скульптор та різьбяр по дереву, директор музею, директор музичного та драматичного театру.
Херсонська обласна бібліотека для дітей приєдналася до ініціативи і повідомляє, що наразі шукає символи та зображення, які могли б надихнути на створення майбутнього арт-об'єкта. Відтак, діти долучаються до цієї ініціативи і пропонують власне бачення пам'яті про цивільних героїв Херсонської області. Наприклад, одна дитина намалювала пам'ятник у вигляді ангела, який обіймає лікаря.
За словами художника Олександра Танасюка, який пережив окупацію і покинув Херсон, цей пам'ятник потрібен, але не зараз, бо місто все ще дуже небезпечне. «Будувати там щось ще не час. Можливо потрібен віртуальний пам'ятник, музей, де будуть оформлені документи про кожен злочин Росії. Людей там все менше і їм не до пам'ятників. Але люди дозріють згодом», – каже він.
Вуличне мистецтво від і для звичайних жертв
Окрім сайтів та заходів, організованих адміністраціями та НГО, деякі громадянські ініціативи виникають із спонтанних дій, таких як художні роботи на відомому ринку «Книжка» в Одесі, а також на головній вулиці міста, Дерибасівській. Як і в Одесі, в Херсоні є кілька ініціатив вуличного мистецтва, переважно написи, вірші та малюнки на вікнах, закритих фанерою, як маркери війни, в місцях, де звичайні люди стають жертвами.
У 2023 році картини херсонських художників з'явилися у міських вітринах, які були пошкоджені під час російських атак, в рамках ініціативи громадської організації «Центр культурного розвитку Тотем». Наразі цей проєкт вуличних виставок під назвою «На плаву» об'єднав понад 50 художників. «Це не просто наклеєні постери з роботами художників. Постійно збирається і оновлюється архів локацій, де можуть бути розташовані ці виставки. Це не просто картини, які з'являються у місті. Кожна вулична виставка – це щось особисте, що автор чи авторка хочуть сказати своєму місту тут і зараз», – кажуть організатори.
Олександр Танасюк надав для цього проєкту свої роботи: одна з них присвячена затопленню міста внаслідок вибуху Каховської ГЕС, в результаті якого загинуло понад 30 цивільних осіб. Він каже, що це про споконвічну дихотомію боротьби зла і добра, темряви і кольору, чорного і білого, морально позитивного, а як антагоніста – морально негативного і осудливого. «Не хотілося робити абсолютно депресивні картини, які б ілюстрували темну сторону того, що відбувається, адже в житті херсонців стільки тривоги та негативу. Але навіть яскраві моменти – звільнення Херсона та деокупація – сповнені сумом і сльозами тих, хто пішов у цей період війни. Але біле врівноважує чорне і дає надію», – каже він.
У травні 2025 року херсонські митці організували виставку «(Не) час для мрій» в Одесі, у бомбосховищі Музею західного та східного мистецтва. Ця виставка, частково проєкт мисткині Валентини Іванової, представляє роботи дітей з Херсона, які малюють у бомбосховищах. «Мистецтво особливо вражає, коли його носій перебуває під загрозою, – каже Іванова. – Воно стає емоційним, глибоким і водночас тримає старі сенси та створює нові. У такі моменти звичайні речі, яким ми раніше не надавали мистецької значущості, набувають шаленої сили. Як-от ці дитячі відбитки долонь, зроблені в бомбосховищі. Або малюнки свічкою на стелі підвалу, де ховалися люди під час окупації. Це – не спеціально створене мистецтво. Але саме воно стає свідченням», – додає вона.
Скульптори та художники просять не поспішати з пам'ятниками. Але для одеської професорки філософії Довгополової необхідно зібрати інформацію про них. «Перш за все, йдеться про такт і намагання уникнути повторної травматизації. Існує потреба в лікуванні травм, – каже вона. – Я хочу, щоб практики пам'яті були іншими, щоб вони ретельно обговорювалися в громаді і мали власний терапевтичний ефект. Але є одна річ: влада вирішує ці проблеми фрагментарно, нам бракує спеціалізованих громад, які б займалися меморіалізацією, і в результаті зростає недовіра між владою та громадою».
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайтах «Intent Press».
