Для багатьох жертв воєнних злочинів в Україні звернення до правоохоронців і суду – це не просто формальний крок, а спроба добитися справедливості, нехай лише юридичної. На цьому шляху потерпілі не завжди мають достатньо ресурсів, досвіду чи навіть сил. Саме тому поруч із ними з’являється фігура адвоката потерпілого – професіонала, який не лише знає закон, а й здатен витримати травматичні подробиці справи. Їхня робота – це ретельний баланс між етикою, психологією й процесуальною дисципліною.
«Потерпілі дуже сенситивні, вони можуть почуватися в небезпеці, сама ситуація для них є травмуючою. Тому адвокат часто виступає як буферна зона між потерпілим, слідством і судом, щоб вирішувати організаційні моменти в інтересах людини, яка вже й так зазнала страждання», – каже адвокатка Ірина Капалкіна, яка приєдналася до неурядової організації Українська правова консультативна група (ULAG) у 2023 році, але з темою воєнних злочинів працює з певною перервою ще 2014 року. «Ми, як адвокати потерпілих, фактично допомагаємо державному обвинуваченню. Прокурор часто дивиться на справу тільки зі свого боку, а ми бачимо її ширше і можемо краще захищати потерпілого»,– пояснює адвокат Артем Піскарьов, який працює в Запоріжжі та має понад 20 років юридичного досвіду. Він представляє інтереси жертв військових злочинів, зокрема цивільних осіб та звільнених з полону військовослужбовців. Він також працює над справами людей, чиї підприємства постраждали від російських обстрілів.
«Важлива частина роботи адвоката потерпілого – добитися, щоб вирок був юридично бездоганним і не підлягав скасуванню. Адже російських військових можуть колись затримати, або ж їхні адвокати подадуть апеляцію і справа отримає новий розгляд. Якщо докази визнають неналежними, усі пережиті митарства потерпілих можуть виявитися марними або навіть повторитися», – говорить Андрій Яковлєв, адвокат з Києва, експерт з міжнародного гуманітарного права неурядової організації «Медійна ініціатива за права людини».
Хто призначає адвоката для потерпілих?
Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України, участь адвоката обвинуваченого є обов’язковою, тоді як для потерпілих – лише опцією. Потерпілі можуть залучити адвоката самостійно, отримати гарантовану державою безоплатну правничу допомогу або правову допомогу від неурядових організацій, які працюють за підтримки міжнародних донорів. Також деякі адвокати беруться за справи на умовах pro bono, тобто безоплатно.
Скеровують потерпілих до адвокатів фахівці Координаційного центру з підтримки потерпілих і свідків Офісу Генерального прокурора. Центр запрацював у січні 2024 року за підтримки міжнародних партнерів України. Фахівці Центру надають потерпілим і свідкам у кримінальних провадженнях, які стосуються злочинів війни, психологічну, медичну, соціальну підтримку. Також інформують про хід справи. За даними Центру, вже на кінець першого року роботи на супроводі фахівців було 1198 потерпілих, серед них 873 дітей, 146 жінок, 179 чоловіків, 83 постраждалих від сексуального насильства, 22 звільнених з російського полону військовослужбовців, 89 звільнених з неволі цивільних.
Окрім цього, правову допомогу людям, які зазнали катувань та жорстокого поводження під час війни, можуть надавати адвокати від Центрів безоплатної правничої допомоги (БПД). Це відбувається держкоштом. У справах щодо воєнних злочинів також можуть залучати адвокатів з БПД. Зараз, за словами Олександра Баранова, керівника Координаційного центру з надання правничої допомоги, адвокати БПД працюють, зокрема, у трьох справах щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, та в 11 справах про катування. За його словами, представництво потерпілих адвокатом залишається важливою складовою справедливого процесу. Особливо в ситуаціях, коли прокурори не завжди приділяють належну увагу саме потерпілій стороні через навантаження чи інші причини. Донедавна до системи БПД у таких справах зверталися порівняно рідше, надаючи перевагу неурядовим організаціям. Але зі зменшенням фінансування останніх, ситуація змінилася.
Адвокати не лише консультують постраждалих, а й супроводжують подання цивільних позовів про відшкодування шкоди, яких прокуратура не подає. Саме в цій частині, за словами Баранова, починається найбільш інтенсивна робота адвоката: потрібно обґрунтувати розмір позову, зібрати докази, підтвердити моральну та матеріальну шкоду. «Ми наголошуємо: воєнні злочини не мають строку давності. Якщо людина буде готова звернутися навіть через рік, ми допоможемо їй скласти заяву, звернутись до правоохоронців і розпочати процес», – підкреслює Баранов. Призначення адвоката в системі БПД відбувається через заяву клієнта. Якщо людина визнана потерпілою в кримінальному провадженні – наприклад, це підтверджується витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань, – їй надають захисника або представника.
Спектр мотивації жертв
Деякі жертви наважуються говорити про пережите, інші – навпаки – намагаються забути й закрити цю сторінку життя. Особливо це стосується жінок, які пережили сексуальне насильство. «Є частина людей, особливо жінки, які тільки зараз зрозуміли, що вони можуть говорити. Вони з цим жили кілька років. Якщо є можливість отримати психологічну допомогу – це великий бонус. У мене є клієнтка, яка звернулася саме після роботи з психологами. Так, це досі болить, але психологи іноді самі радять подумати про звернення до поліції, прокуратури чи адвоката»,– каже адвокатка Людмила Вигівська.
Адвокатка Вигівська з Києва працює у сфері кримінальної юстиції з 2001 року, а до справ про воєнні злочини долучилася з 2022-го. Вона є членкинею асоціації жінок-юристок «ЮрФем» та адвокаткою лінії правової допомоги «ЮрФем-підтримка», яка допомагає жінкам, котрі постраждали від сексуального насильства, у тому числі внаслідок війни. Здебільшого саме через цю лінію їй на супровід надходять потерпілі, які потребують правничої підтримки у складних і чутливих процесах. Наразі вона надає юридичну допомогу приблизно десятьом жертвам сексуального насильства та має приблизно стільки ж справ щодо інших воєнних злочинів. Більшість її справ стосуються воєнних злочинів, що вчинені російськими військовими на Київщині, але є й потерпілі з Херсонської та Донецької областей. «Є люди, які пережили, стабілізувалися і не хочуть повертатися до того досвіду. І з ними далі буде складніше, якщо справи дійдуть до суду і знадобиться їхня присутність»,– додає Вигівська.
Про схожість градації очікувань потерпілих говорить і адвокатка Ірина Капалкіна. «Для когось важливо просто мати на папері вирок і зазначені грошові суми компенсації. А хтось уже втомився – коли справа тягнеться два роки, людина хоче просто, щоб це нарешті закінчилося. Є й ті, хто очікує максимального покарання, і тоді доводиться пояснювати, що вирок залежить не від емоцій, а від доказової бази та конкретних фактів», – каже захисниця.
Одним із прикрих моментів є те, що багато судових процесів проводяться заочно. На питання, що буде справедливістю для підзахисних Артема Піскарьова, адвокат говорить категорично: «Для моїх клієнтів її не буде. Тому що ми не зможемо юридично цю людину покарати, оскільки всі справи розглядаються заочно». Втім адвокат згоден, що вироки, хай і заочні, у справах про воєнні злочини важливі. «Якщо ми не говоритимемо про ці злочини, не будемо документувати винних і засуджувати їх, вони ніколи не понесуть жодного покарання. Це не станеться сьогодні чи завтра, можливо, навіть не за рік. Але покарання їх знайде», – переконаний захисник.
Ключові відеоінтерв’ю
Юридична робота адвоката потерпілого – це не лише участь у засіданнях. Вона включає формування стратегії, підготовку процесуальних клопотань, збір доказів, організацію експертиз – усе, що дозволяє побудувати справу, здатну витримати судовий розгляд.
Адвокат Андрій Яковлєв долучений до розслідування одного з найрезонансніших злочинів російської армії – обстрілу колонії в Оленівці, де загинули українські військовополонені. Він представляє сторону потерпілих і бере участь у стратегічному плануванні дій разом із прокурорами. «У справі Оленівки нас залучали як сторону, яка представляє потерпілих і може з ними комунікувати. Це справа, де вже є підозра – щоправда, поки що лише за ненадання медичної допомоги військовополоненим після обстрілу колонії. Але навіть цей епізод – простий і зрозумілий – уже показує відповідальність Росії. Ми беремо участь у плануванні, нарадах, і навіть буває, що в прокуратуру спеціально запрошують, аби поділитися думками й відзвітувати», – пояснює він.
За словами адвокатки Людмили Вигівської, головне – це якісна підготовка до допиту потерпілого, обов’язково із застосуванням відеозапису, який надалі можна використовувати під час досудового розслідування та судового розгляду й повторно не травмувати людину. Важливими доказами є медичні документи. Вони фіксують тілесні ушкодження, переломи, шрами, ознаки насильства, що дозволяє експертам дати висновки про період їх утворення. Особливе значення у справах сексуального насильства мають судово-психологічні експертизи. Наразі їх обов’язково призначають у справах щодо СНПК. Вони проводяться на основі відеодопиту, без додаткового опитування жертви. «Дуже часто експерти фіксують ознаки психотравмування, що напряму пов’язують із подією, викладеною в справі. Це є важливим підтвердженням вчиненого злочину, яке підкріплює слова жертви об’єктивним висновком»,– зазначає Вигівська. У справах про воєнні злочини передбачена можливість залучення психолога як під час підготовки до суду, так і безпосередньо на засіданнях, якщо цього потребує потерпілий. «Якщо клопотання про залучення психолога задовольняють, спеціаліст бере участь у засіданнях, підтримуючи потерпілу в реальному часі», – розповідає адвокатка Ірина Капалкіна.
Психолог надає попередню підтримку тим, хто вирішив давати свідчення в суді, зустрічаючись з ними за кілька днів до слухання, щоб оцінити їхній емоційний стан і підготувати їх до можливих реакцій на запитання обох сторін. «Психолог бачить реакцію потерпілої й може одразу втрутитись – підтримати, заспокоїти, допомогти зорієнтуватися. Також дає рекомендації, як реагувати на запитання від суду чи сторін»,– пояснює Капалкіна. Деякі потерпілі взагалі не бажають бути присутніми в суді – тоді адвокат подає відповідне клопотання з проханням розглядати справу без їхньої участі або лише за присутності представника.
Захист жертв зґвалтування
Справи, що стосуються сексуального насилля, пов’язаного з конфліктом (СНПК), слухаються у закритому режимі. Також за наполяганням захисника чи прокурора слухання можуть закрити, якщо родичі потерпілих знаходяться на тимчасово окупованих територіях. «Слідчі іноді кажуть потерпілим чи свідкам: “Вас ніхто ніколи не побачить, ніхто нічого вам не зробить”. Але вони обіцяють те, чого фактично не можуть гарантувати. Тому ми завжди наполягаємо на закритті засідань – ворог усе моніторить», – зазначає Артем Піскарьов. «Це одна з найважливіших складових потерпіло орієнтованих підходів у справах СНПК», – розповідає Вигівська. – Суд переглядає [заздалегідь записане відео] свідчення, і цього, як правило, достатньо. У моїй практиці ще не було випадків, щоб людину викликали особисто, а захист не заперечував».
Однак, схоже, це таки сталося. Наприклад, торік Великоолександрівський районний суд Херсонської області заочно засудив до 12 років ув’язнення Владіка Небієва, військовослужбовця 94-го полку оперативного призначення Росгвардії. Суд визнав доведеним, що у липні 2022 року він зґвалтував жінку на тимчасово окупованій території Херсонської області. У вироку вказано, що потерпіла свідчила безпосередньо у суді. Також згадується, що жінка писала заяву з проханням не допитувати у її справі односельців, оскільки не хотіла, щоб про це знали. Попри це, слідчі опитали свідків, зокрема й мешканців її села, і деяких з них викликали до суду для надання свідчень.
У веденні справ про воєнні злочини адвокат потерпілого балансує між власним професійним баченням, позицією клієнта, яка часто базується на емоціях та процесуальними рамками, встановленими судом. «Є моє бачення процесу як адвоката, є реакція потерпілої, а є ще позиція суду. І потрібно вміти балансувати між цими складовими, щоби забезпечити належний розгляд справи без зайвого затягування. Я завжди пояснюю потерпілій: судовий процес – це не гра. Він має бути незалежним і з дотриманням прав усіх учасників», – каже Капалкіна. Тобто інколи адвокатам захисту доводиться пояснювати своїм клієнтам, що питання судді та захисника обвинуваченого не спрямовані проти них, а є частиною судового процесу.
Серйозною проблемою, про яку мало говорять, Людмила Вигівська називає стигматизацію жертв сексуального насильства. У невеликих громадах, де всі добре знають одне одного, потерпілі можуть стикатися з нерозумінням або навіть осудом. «Потрібно викорінювати в суспільстві глибинні упередження щодо жертв СНПК, а ще думати про дітей, народжених унаслідок знущань. Це тема, яку, мені здається, досі сором’язливо замовчують», – зазначає Вигівська.
Погляд на опонента
Ще один виклик у роботі – завантаження судів. Зі слів адвоката Артема Піскарьова, суди перевантажені й це впливає на розумні строки розгляду справ, а також створює можливості для затягування розгляду. Інколи проведення засідань ускладнюється через наближеність судів до зони бойових дій, наприклад, у Запорізькій чи Херсонській областях. Щоб зменшити ризики для потерпілих, адвокати клопочуть про участь клієнтів у режимі відеоконференції. Втім, технічні проблеми – слабкий інтернет, затримка звуку чи зображення – можуть серйозно впливати на хід засідання: дратувати учасників, затягувати допити й призводити до перенесення судових засідань. «Тоді суддя може наполягти, аби потерпіла приїхала і свідчила у суді. Щоб у всіх була можливість поставити питання й бачити реакцію людини»,– каже Капалкіна.
Стосовно своїх опонентів – адвокатів обвинувачення, опитані захисники відгукуються по-різному. Адвокат Артем Піскарьов не приховує: з принципових міркувань не взявся б за захист воєнних злочинців чи колаборантів. Щодо колег, які працюють із такими підзахисними, він вважає, що більшість із них дотримуються формальних процесуальних норм, але не проявляють тієї активності, яка притаманна їм у звичайних кримінальних справах, не пов’язаних із війною. Натомість адвокатка Ірина Капалкіна має інший досвід. У її справі адвокат звертається до потерпілих із поясненням: як людина він розуміє трагедію, що сталася, але як захисник зобов’язаний виконувати свої професійні обов’язки. «Адвокат підсудного висловлює свою позицію, незгоду з доказами. Він не просто сидить і каже, що зауважень немає, а дійсно намагається захистити свого клієнта», – підкреслює Капалкіна.
Шлях до відшкодування?
Вирок у справі про воєнний злочин – важливий юридичний крок, але для потерпілих він часто не означає завершення історії. Особливо, коли засуджений – недосяжний для реального покарання. У таких випадках немає відчуття відновлення справедливості. Не рідко українські суди задовольняють позови потерпілих на відшкодування. Наприклад Шевченківський райсуд Харкова торік засудив за вбивство мешканки Харківщини Олександра Меделяєва, заступника командира 3-го танкового батальйону 1-ї танкової армії Західного військового округу Росії, за вбивство місцевої мешканки. Суд частково задовольнив позов матері загиблої й постановив стягнути з засудженого на її користь мільйон гривень (близько 21 000 євро) моральної шкоди. Як зазначають адвокати, очевидно, що Росія не виконуватиме ці вироки. Втім, судові рішення можуть стати одним із важливих документів для підтвердження права на відшкодування через Міжнародний реєстр збитків, створений під керівництвом Ради Європи. Це база, куди українці можуть подавати заяви про шкоду, завдану війною Росії проти України, щоб у майбутньому вимагати компенсації.
Як наголошує адвокатка Ірина Капалкіна, процедура отримання відшкодування наразі ще формується, тому сума, зазначена у вироку, може не відповідати тій, що буде виплачена фактично.
Адвокати потерпілих від воєнних злочинів регулярно зіштовхуються з великою кількістю травматичної інформації. За словами Людмили Вигівської, найчутливіші моменти справ, безумовно, впливають, але не під час судового засідання – до цього моменту вона вже неодноразово переглядає матеріали й підготовлена до почутого. Відновитися після складних засідань їй допомагають відпочинок і кермування автомобілем – це дає відчуття контролю й повертає до рівноваги. «Це страшні речі. Люди зазнають ампутацій, зґвалтувань. Є справи, де катують мирних мешканців, але щодо військових – це ще гірше»,– розповів Піскарьов, маючи на увазі українців, звільнених з російського полону. Втім, він зізнається: емоційно загартувався ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Тоді як волонтер допомагав вивозити тіла загиблих українських військових у Запорізькій області, перевозив останки цивільних, загиблих від обстрілів, для ідентифікації. «У мене немає моральних труднощів – я надто багато бачив під час цієї війни», – каже Піскарьов.
«Чесно кажучи, кожен судовий процес проходить через мене. Ця робота для мене – можливість допомогти у доведенні вини злочинців і запобіганні новим злочинам. Але важливо, щоб вироків було не просто багато, вони мають бути винесені з дотриманням усіх процесуальних норм і супроводжуватись якісною правовою допомогою»,– підсумовує Капалкіна.
Цей репортаж входить до циклу публікацій про правосуддя щодо воєнних злочинів і підготовлений у партнерстві з українськими журналістами. Перша версія цієї статті була опублікована на сайтах "Gre4ka".
